Із книжки Едварда Стенні «Труднощі навчання»: «Піддослідний Руперт Дж. сидів у третьому ряду кінотеатру. Він був ближче за інших до екрана і єдиний помітив, що попереду на підлозі зайнялася купка сміття. Руперт Дж. схопився на ноги й закричав: „П-п-п-по-по-по“… — а ззаду почали гукати, щоб він сів і не заважав.

— Що ви тоді відчули? — запитав я Руперта Дж.

— Це страшенно важко пояснити, — відповів він. — Мене охопив страх, але ще дужче, ніж страх, мені краяв душу розпач. Я почував себе геть нікчемним, не гідним називатися людиною. Моє заїкання завжди викликало в мене таке почуття, але цього разу я ще й усвідомлював свою цілковиту неспроможність.

— І більш-нічого?

— А, так, ще почував щось ніби заздрість, бо хтось інший міг помітити вогонь і… як би це сказати…

— Перехопити у вас славу?

— Атож, саме так. Я ж перший побачив, як зайнявся вогонь, і, крім мене, ніхто цього не помітив. А я тільки й міг видобути із себе оте „п-п-п…“, мов бісова тріснута платівка. Я почув себе негідним називатися людиною — оце найточніше.

— А як же ви зламали цю перепону?

— Був день народження моєї матері. Я купив їй троянди. І ось стою, всі навколо підбадьорюють мене, а я собі думаю: ось зараз розтулю рота та як гукну на весь голос: „Троянди!“ Це слово вже було в мене на губах.

— І що ж?

— Я розтулив рота та як закричу щодуху: „Пожежа!“»

Цей випадок, про який Джонні прочитав років вісім тому в передмові до книжки Стенні, запав йому в пам’ять. Він завжди вважав, що ключове слово в розповіді Руперта Дж. — неспроможність. Якщо в оцю саму мить інтимна близькість з жінкою здається тобі найважливішою річчю в світі, то ризик виявитися неспроможним зростає для тебе в десять, ба навіть у сто разів. А якщо оце зараз для тебе найдужче важить читання…

— Яке в тебе друге ім’я, Чаку? — недбало, ніби між іншим, спитав Джонні.

— Мерфі, — відказав Чак зі смішком. — Оце іменнячко, еге ж? Материне дівоче прізвище. Тільки не скажіть Джекові чи Елові, а то доведеться заподіяти шкоду вашому худющому тілу.

— Будь спокійний, — запевнив Джонні. — А коли твій день народження?

— Восьмого вересня.

Джонні почав сипати запитаннями, не даючи Чакові часу на роздуми; та, власне, над ними й не було чого довго думати.

— Як звуть твою дівчину?

— Бет. Ви ж її знаєте, Джонні.

— Яке її друге ім’я?

— Елма. Жах, правда ж?

— Як звуть твого діда по батькові?

— Річард.

— Яка бейсбольна команда найбільше подобається тобі цього року в східній підгрупі?

— «Янкі». Особливо в перебіжках.

— Кого б ти хотів бачити президентом?

— Я хотів би, щоб переміг Джеррі Браун.

— Ти збираєшся продати свій «корвет»?

— Не цього року. Може, наступного.

— Мама намовляє?

— А то хто ж. Каже, його швидкість не дає їй спокійно жити.

— Як Червоний Яструб зумів обминути вартових і вбити Денні Джуніпера?

— Шерберн забув про ляду на горищі в’язниці, — не думаючи, випалив Чак, і Джонні відчув, як у ньому здіймається радість — наче гаряча хвиля після доброго ковтка віскі.

Таки вийшло! Він втягнув Чака в розмову про троянди, а той бадьоро закричав: «Пожежа!»

Чак дивився на нього, наче громом уражений.

— Червоний Яструб заліз на горище крізь дахове віконце. Відкрив ляду. А тоді застрелив Денні Джуніпера. І Тома Кеньйона теж.

— Усе правильно, Чаку.

— Я згадав, — пробурмотів хлопець, дивлячись на Джонні розширеними очима, і в кутиках його рота заворушилась усмішка. — Ви мене задурили, і я згадав!

— Я тільки взяв тебе за руку й допоміг обминути перепону, що весь час стояла в тебе на шляху, — сказав Джонні. — Та яка б не була ця перепона, вона ще існує, Чаку. Так що не дуже тішся. Як звали дівчину, в яку закохався Шерберн?

Перейти на страницу:

Похожие книги