Я затримала його, щоб задати йому ласкавим тоном кілька запитань. Чи зможу я побачити тітоньку, якщо завітаю на Монтег'ю-сквер? Ні, вона поїхала покататись. Міс Речел поїхала з нею, і містер Еблуайт сів з ними в коляску. Знаючи, як сильно милий містер Годфрі занедбав свої благодійні заняття, я вважала дивним, що він поїхав кататись, наче йому нема чого робити. Затримавши Самюеля вже в дверях, я звернулась до нього ще з кількома ласкавими запитаннями. Міс Речел їде сьогодні на бал, а містер Еблуайт домовився прибути на вечірню каву і поїхати разом з нею. На завтра оголошено ранковий концерт, і Самюель мав наказ взяти кілька квитків, зокрема, для містера Еблуайта.
— Боюсь, що всі квитки буде продано, — сказав цей невинний юнак, — якщо я відразу ж не побіжу по них.
Він промовив ці слова й помчав, а я знову лишилась одна з тривожними думками, які полонили мою голову.
Цього вечора в нас мало відбутись термінове засідання «Материнського опікунського комітету по перешиттю батьківських штанів на дитячі», скликане спеціально для того, щоб дістати пораду й допомогу від містера Годфрі. І, замість того щоб підтримати комітет, завалений горою штанів, які зовсім придушили нашу невелику громаду, він домовився пити каву на Монтег'ю-сквері, а після цього їхати на бал! На завтрашній день було призначено урочисті збори «Британського жіночого товариства нагляду за недільними залицяльниками до служниць». Замість того щоб з'явитись на ці збори й бути душею цього товариства, яке ледве бореться за своє існування, він дав слово суєтним людям поїхати разом на ранковий концерт! «Що все це значить?» — запитала я себе. На жаль, це означало, що наш християнський герой постав переді мною в зовсім іншому вигляді і в думках моїх повинен був стати поруч з найжахливішими відступниками наших днів.
Однак повернімось до історії сьогоднішнього дня. Залишившись одна в кімнаті, я, цілком природно, звернула увагу на пакунок, що викликав, либонь, якийсь дивний переляк у рум'яного молодого лакея. Чи не надіслала мені тітонька спадщини, яку обіцяла, і чи не будуть це зношений одяг, потерті срібні ложки та інші речі, котрі давно вийшли з моди, або ще щось подібне? Підготувавшись покірно прийняти все і не гніватись ні на що, я розкрила пакунок — і що я побачила? Мені було повернуто за наказом лікаря дванадцять дорогоцінних видань! Як же міг не тремтіти юний Самюель, коли він приніс пакунок до мене в кімнату? Як йому було не тікати, коли він виконав таке мерзенне доручення! Що ж до листа тітоньки, то вона, бідолашна, лагідно повідомляла, що не сміє не слухати свого лікаря.
Що ж тепер робити? З моїм вихованням і моїми принципами у мене не лишалось ні найменшого сумніву з цього приводу. Керуючись своєю совістю і подвизаючись на користь ближнього свого, справжня християнка ніколи не занепадає духом. Ні громадський вплив, ні вплив окремих осіб не викликають у нас ні найменшого враження, коли ми вже взялися за виконання своєї місії.
Наслідком місії може бути оподаткування; наслідком місії можуть бути заколоти; наслідком місії можуть бути війни, — ми продовжуємо свою роботу незалежно від будь-яких людських поглядів, що рухають світ. Ми вищі від розмірковувань; ми вищі від глузувань; ми не дивимось чужими очима; ми не слухаємо чужими вухами; в наших грудях б'ються власні серця. Славна, чудова перевага! І як можна заслужити це? О мої друзі, не поспішайте ставити зайві запитання! Ми єдині, котрі можуть заслужити це, бо ми єдині, котрі завжди праві.
У справі моєї ошуканої тітоньки форма, якої мала набрати моя побожна наполегливість, була для мене вельми чітка.
Не пощастило підготувати для майбутнього життя леді Веріндер з допомогою клерикальних друзів — унаслідок явної відсутності в неї такого бажання. Не пощастило підготувати її і з допомогою книжок — унаслідок нечестивої впертості лікаря. Нехай буде так! Що ж робити далі? Підготувати її з допомогою листів! Інакше кажучи, з огляду на те що книжки було відіслано, вибрані місця з них, переписані різними почерками й адресовані тітоньці у вигляді листів, надсилатимуться поштою, а деякі розкидатимуть у будинку за тим планом, який я виробила напередодні. Як листи — вони не викличуть підозріння, будуть розпечатані і, можливо, прочитані. Деякі з них я писала сама.
«Дорога тітонько, чи не можу я попросити вас звернути увагу на ці кілька рядків?» і таке інше.
«Дорога тітонько, читаючи вчора ввечері, я випадково натрапила на таке місце...» і таке інше.
Інші листи написали для мене мої неоціненні співробітниці, члени товариства материнського опікунства.
«Вельмишановна добродійко, пробачте за втручання у ваші інтереси, яке дозволяє собі вірний, хоч і смиренний друг...»
«Шановна пані, чи може серйозна особа потурбувати вас кількома бадьорими словами?»
