Удаючись до такої або іншої простої форми ввічливих прохань, нам пощастило всі ці дорогоцінні місця подати в такій формі, яка не змогла б викликати підозри навіть у найдосвідченішого з нечестивих лікарів. Перш ніж згустились вечірні сутінки, я написала до тітоньки дванадцять повчальних листів замість дванадцяти повчальних книжок. Після цього негайно ж дала розпорядження, щоб шість із них надіслали поштою, а шість заховали в кишеню, щоб особисто розкидати їх по будинку на другий день.
Незабаром я знову стала на поле благочестивої боротьби, звернувшись до Самюеля з лагідними запитаннями біля дверей будинку леді Веріндер.
Виявляється, моя тітонька погано спала. Вона знову була в кімнаті, в якій я стала свідком підписання духівниці; лежала на дивані і намагалася заснути.
Я сказала, що почекаю в бібліотеці, сподіваючись побачити її пізніше. Захопившись прагненням розкидати мерщій всі листи, я зовсім забулася довідатись про Речел. У домі було тихо, і настав час, коли мав початися концерт. Упевнена, що й вона, і все товариство шукачів розваг (включаючи — на жаль! — і містера Годфрі) були там, я жадібно взялася за свою добру справу, поки час і зручні обставини були ще в моєму повному розпорядженні.
Ранкова кореспонденція моєї тітоньки, включаючи шість повчальних листів, які я надіслала поштою, лежала ще нерозпечатаною на столі в бібліотеці. Вона, мабуть, почувала себе неспроможною зайнятись такою кількістю листів, і, можливо, її налякала б ще більша їх кількість, коли б вона пізніше зайшла в бібліотеку. Тому я поклала один з другої шістки листів окремо, щоб привернути її цікавість саме тим, що він лежатиме окремо від решти. Другий лист я навмисне поклала на підлогу в їдальні. Перший, хто зайде після мене із служниць, подумає, що його загубила сама тітонька, і постарається повернути їй цей лист. Закінчивши свій посів на нижньому поверсі, я легко побігла нагору, щоб розкидати свої благородні діяння по підлозі у вітальні.
Як тільки я зайшла до кімнати, відразу ж почула стукіт у двері з вулиці — тихий, квапливий і настирливий стукіт. Перш ніж я встигла прошмигнути назад у бібліотеку (де я мала бути) прудкий молодий лакей уже був у передпокої і відчинив двері. Я не надала цьому особливого значення. Стан здоров'я тітоньки не давав їй змоги приймати гостей. Але, на мій превеликий жаль і подив, той, хто тихо й обережно постукав, був, як виявилось, винятком із загальних правил Самюель (очевидно, відповівши на запитання, яких я не чула) мовив дуже чітко
— Прошу нагору сер.
Через хвилину я почула кроки — чоловічі кроки, що наближались до вітальні. Хто міг бути цей щасливець? Не встигло виникнути це запитання, як постала в думках і відповідь. Хто ж може бути, крім лікаря?
Коли б це був інший відвідувач, я дозволила б застати себе у вітальні. Нічого незвичайного не було б у тому, що мені набридло ждати в бібліотеці, і що я піднялась нагору, щоб змінити місце. Але повага до себе перешкодила мені зустрітися з людиною, котра образила мене, відіславши назад мої книжки. Я прошмигнула у маленьку третю кімнату, що, як я вже говорила, межувала з дальньою вітальнею, і опустила портьєри, які закривали двері. Досить мені буде переждати хвилин зо дві, і станеться те, що звичайно буває в таких випадках. Точніше кажучи, лікаря проведуть у кімнату його пацієнтки.
Я ждала хвилину чи дві, а може, й більше. Чула, як гість, схвильований, ходив туди й сюди. Чула також, як він розмовляв сам із собою. Мені навіть здалося, що я впізнала його голос. Чи не помилилась я? Невже це не лікар, а хтось інший? Може, це містер Брефф? Ні, безпомилковий інстинкт підказав мені, що це не містер Брефф. Але хто б він не був, він все ще розмовляв там сам із собою. Я ледь-ледь розсунула важкі портьєри і почала прислухатися.
Слова, які я почула, були: «Я зроблю це сьогодні!». А голос, який промовляв їх, належав містерові Годфрі Еблуайту
Рука моя опустила штору. Але не думайте, о, не думайте, що мене злякала думка про моє надзвичайно складне становище! Моє сестринське співчуття до містера Годфрі було таким, що я навіть не спромоглася запитати себе, чому він не на концерті. Ні! Я думала тільки про слова разючі слова, які злетіли з його вуст. Він зробить
— Чому ви зайшли сюди, Годфрі? — спитала вона. — Чому ви не в бібліотеці?
