— Тому, що людина, котра розстилала килим, умерла, містере Дженнінгс, а такого, як він, майстра розстилати килими, хоч всю Англію обійди, — не знайдеш.
— Гаразд. Ми повинні відшукати найкращого майстра після нього в Англії.
Беттередж записував далі, а я продовжував давати вказівки.
— Вітальня міс Веріндер має бути відновлена точно в такому ж вигляді, в якому вона була минулого року. Так само й коридор, що веде з вітальні на перший майданчик. Так само і другий коридор, який веде з другого майданчика до спальні леді. Так само спальня, котру займав у червні минулого року містер Френклін Блек.
Тупий олівець Беттереджа сумлінно записував мої розпорядження слово в слово.
— Продовжуйте, сер, — сказав він із сардонічною серйозністю. — Моїм олівцем ще багато можна писати.
Я відповів йому, що в мене більше немає ніяких розпоряджень.
— Сер, — сказав Беттередж, — у такому разі я сам маю додати один чи два пункти.
Він відкрив свою записну книжку на новій сторінці і ще раз лизнув свій олівець.
— Я бажаю знати, — почав він, — можу я чи ні умити руки...
— Певна річ, можете, — відповів містер Блек. — Я подзвоню слузі.
— ...від відповідальності, — продовжував Беттередж, категорично відмовляючись помічати будь-кого іншого в кімнаті, крім себе й мене. — Почнемо з вітальні міс Веріндер. Коли ми знімали минулого року килим, містере Дженнінгс, ми знайшли дивовижну кількість шпильок. Я повинен покласти шпильки назад?
— Звичайно, ні.
Беттередж дописав у записник цю поступку.
— Тепер про перший коридор, — вів далі він. — Коли ми знімали прикраси в цій частині будинку, то винесли статую товстенної голої дитини, блюзнірськи названу в каталогу дому «Купідоном, богом любові». Минулого року він мав два крила в м'ясистій частині плечей. Я не догледів як слід, і він втратив одне крило. Чи повинен я нести відповідальність за одне крило Купідона?
Я знову зробив йому поступку, а Беттередж знову записав.
— Глянемо на другий коридор, — продовжував він. — Минулого року в ньому не було нічого, крім дверей у кімнати (я можу присягнутись, якщо треба), і я признаюсь, що душа моя спокійна лише за цю частину будинку. Тепер про спальню містера Френкліна. Якщо треба надати їй того вигляду, який вона мала раніше, то я хотів би знати, хто повинен взяти на себе відповідальність за те, аби постійно підтримувати в ній безладдя, як би часто тут не прибиралось, — панталони тут, рушник там, французькі романи скрізь. Я запитую, хто повинен тримати в безладді кімнату містера Френкліна, — він чи я?
Містер Блек заявив, що він візьме на себе всю цю відповідальність з великою насолодою. Беттередж уперто відмовлявся чути про вирішення трудної справи саме таким шляхом, поки не дістав моєї згоди і схвалення. Я прийняв пропозицію містера Блека, і Беттередж зробив останній запис у своїй книжці.
— Заходьте до нас, містере Дженнінгс, коли захочете, починаючи із завтрашнього дня, — сказав він, встаючи. — Ви побачите мене за роботою з потрібними помічниками. Я щиро вдячний вам, сер, за те, що ви не вимагали від мене опудала мишоїда і крил Купідона, а також за те, що зняли з мене всяку відповідальність за шпильки і за гармидер у кімнаті містера Френкліна. Я глибоко зобов'язаний вам як слуга. А як людина, я вважаю це примхою з вашого боку і протестую проти вашого досліду, який є не що інше, як ілюзія й пастка. Не бійтеся, що в даному разі мої почуття як людини перешкоджатимуть виконанню моїх обов'язків як слуги! Ваші розпорядження буде виконано, незважаючи на ваші примхи, сер, я корюсь вам! Якщо все це скінчиться пожежею в будинку, хай мене грім поб'є, якщо я пошлю по пожежників, поки ви не подзвоните і не дасте наказ послати по них!
З цими прощальними запевненнями він уклонився і вийшов з кімнати.
— Як ви гадаєте, чи можемо ми покластись на нього? — запитав я.
— Безумовно, — відповів містер Блек. — Коли ми зайдемо в дім, то побачимо, що він нічого не забув і нічого не знехтував.
На моє ім'я з ранковою поштою надійшло два листи. Один — від міс Веріндер, яка вельми люб'язно погоджувалась на мій план. Другий — від дами, в будинку якої вона живе, — місіс Меррідью.
