Ми повинні сіяти зерна добра, де можемо і як можемо. Я почекала, поки двері зачинились за мною, і всунула книжечку в поштову скриньку. Коли ж я просунула другу книжечку через огорожу палісадника, я відчула певне полегшення в своїх турботах про душі ближніх.
У нас цього вечора були збори в «Материнському опікунському комітеті по перетворенню батьківських штанів на дитячі». Мета цього чудового благодійного товариства, як відомо всім серйозним людям, полягає в тому, щоб викупляти батьківські штани в лихварів і не допускати, щоб їх знову взяв невиправний батько, а перешивати негайно для його невинного сина. Я була тоді членом цього високодостойного комітету і згадую про це товариство тут тільки тому, що мій дорогий і чудовий містер Годфрі Еблуайт також брав участь у подаванні моральної й матеріальної допомоги. Я сподівалась побачити його у комітеті в понеділок увечері, у той час, про який я тепер пишу, і мала намір сказати йому, коли ми зустрінемось, про приїзд дорогої тітоньки Веріндер у Лондон. Але, на превеликий жаль, його там не було. Коли я сказала, що дуже здивована його відсутністю, всі мої сестри по комітету відвели очі від штанів (ми в цей вечір мали досить роботи) і з подивом запитали, невже я не чула такої новини. Я призналася у своїй необізнаності, і тоді мені розповіли про подію, яка становить, так би мовити, відправну точку даної розповіді.
Минулої п'ятниці два джентльмени, які займають цілком відмінне становище в суспільстві, стали жертвами тяжкої наруги, що вразила весь Лондон. Один із цих джентльменів був містер Септімус Люкер, який проживає в Лембеті, а другий — містер Годфрі Еблуайт.
Живучи тепер самотньо, я не маю можливості перенести в свою розповідь замітку про цю наругу, надруковану тоді в газетах. Я була позбавлена тоді також неоціненної переваги — почути про все з красномовних вуст самого містера Годфрі Еблуайта. Все, що я можу зробити, це подати факти так, як мені самій розповіли того понеділка увечері, дотримуючись порядку, який я засвоїла з раннього дитинства в складанні одягу. Все буде переказано точно і все буде поставлено на своє місце. Ці рядки написані бідною кволою жінкою. А хто буде таким жорстоким, щоб сподіватись на щось більше від бідної кволої жінки?
Дата (завдяки моїм батькам, жоден календар не може бути точнішим щодо дат, ніж я сама) — п'ятниця ЗО червня 1848 року.
Ранком цього пам'ятного дня нашому талановитому містерові Годфрі довелося міняти чек в одному з банківських будинків на Ломбардській вулиці. Назва фірми випадково закреслена в моєму щоденнику, а моя свята повага до правди не дозволяє мені робити припущення в такій справі. На щастя, назва фірми не має ніякого відношення до справи. А має відношення одна обставина, що сталась, коли містер Годфрі уже закінчив із своїм ділом. Виходячи з приміщення банку, він зустрів у дверях джентльмена, абсолютно йому незнайомого, який випадково виходив з контори одночасно з ним. Навперебій вони ввічливо запропонували один одному пройти першим у двері. Незнайомець настояв, щоб містер Годфрі пройшов раніш за нього; містер Годфрі сказав кілька ввічливих слів; вони розкланялись і розійшлися в різні боки.
Легковажні й несерйозні люди можуть сказати, що це справді незначний, дріб'язковий випадок, розказаний безглуздо до подробиць. О, мої юні друзі і браття-грішники! Бережіться поспішно застосовувати ваш бідний плотський розум. Будьте скромніші морально! Хай буде ваша віра, як і ваші панчохи, а ваші панчохи, як і ваша віра — без плям і готові бути вдягнутими в потрібну хвилину!
Тисяча пробачень! Я непомітно для себе перейшла на свій недільно-шкільний стиль. Зовсім недоречно в подібному звіті. Дозвольте мені бути світською, — дозвольте сказати, що легковажні речі, в даному випадку, як і в багатьох інших, приводять до жахливих наслідків. Попередивши, що ввічливий джентльмен був містер Люкер з Лембета, ми тепер підемо за містером Годфрі додому в його резиденцію в Кільберні.
В передпокої він побачив, що його чекає бідно вдягнений, але делікатний і інтересний зовнішністю хлопець. Хлопець вручив йому листа, попередивши при цьому, що одержав його від старої леді, якої не знав і яка не веліла йому ждати відповіді. Подібні випадки не раз траплялись у величезній практиці містера Годфрі як покровителя громадської благодійності. Він відпустив хлопця і розкрив листа.
Почерк був зовсім не знайомий йому. В листі його запрошували зайти через годину в один будинок на Странді по вулиці Нортумберланд, де йому жодного разу не доводилось бувати. Літня леді хотіла одержати деякі пояснення від достойного керівника «Материнського опікунського комітету» і збиралася зробити щедрі внески для благодійних цілей, якщо містер Годфрі дасть відповіді, які задовольнили б її. Вона назвала своє ім'я, додавши, що короткочасність її перебування в Лондоні не дає їй змоги перенести час зустрічі із знаменитим філантропом, до якого вона звертається.
