Мiстер Мерседес полностью

Щоб одягнутись, він прямує до ванної. Вона перехоплює його в дверях, повертає до себе, кладе долоні йому на щоки й цілує в губи.

— Гарний секс — найкраща сонна пігулка. Здається, я про це була зовсім забула.

Він обіймає її, піднімаючи високо в повітря. Він не знає, скільки це ще триватиме, але, поки воно триває, він готовий насолоджуватися цим сповна.

— І одягни свого капелюха, — каже вона, дивлячись згори вниз на його обличчя і посміхаючись. — Правильно я зробила, коли купила його. У цім капелюсі ти є собою.

Вони занадто щасливі разом і занадто налаштовані на те, щоб потрапити до похоронного салону раніше тих пекельних родичів, щоб іще займатися БОЛО, але навіть якби перебували в червоному режимі бойової готовності, майже напевне вони не помітили б нічого такого, що могло б задзеленчати тривожними дзвіночками. Уже понад дві дюжини легкових машин стоять на маленькій парковці торговельного центру при перехресті Харпер-ровд і Ганновер-стрит, і кольору грязі «Субару» Брейді Хартсфілда найнепомітніша там з усіх. Він акуратно вибрав для себе місце, а отже, вулиця жирного екс-копа міститься точно посередині його люстерка заднього огляду. Якщо Ходжес збирається на церемонію прощання з тією старою пані, він спуститься з пагорба й поверне ліворуч на Ганновер-стрит.

А ось і він, усього лиш по восьмій тридцять — доволі набагато раніше, аніж очікував Брейді, оскільки прощання призначене тільки на десяту, а до похоронного салону звідси не більше двадцяти хвилин їзди. Коли машина жирного екс-копа робить лівий поворот, Брейді дивується ще дужче, побачивши, що той у ній не сам. Пасажиркою в нього якась жінка і, хоча Брейді бачить її лише мельком, цього йому достатньо, щоб ідентифікувати сестру Олівії Трелоні. Вона опустила люстерко, щоб дивитися в нього, поки причісує собі волосся. Очевидний висновок — вона провела цю ніч у холостяцькому бунгало жирного екс-копа.

Брейді наче громом вражений. Навіщо, во ім’я Господнє, їй це було робити? Ходжес же старий, він жирний, він потворний. Не могла ж вона насправді займатися з ним сексом, чи могла? Така думка неймовірна. Потім він згадує, як полегшувала йому найдужчий головний біль його мати, і розуміє — неохоче, — що коли йдеться про секс, будь-яке парування є ймовірним. Але думка, що Ходжес робить це з сестрою Олівії Трелоні, буквально його бісить (і великою мірою це так, бо можна вважати, що саме Брейді їх звів разом). Ходжес мусив би сидіти перед своїм телевізором і обдумувати самогубство. Він не має права на насолоду навіть за допомоги баночки вазеліну та власної правої руки, не те що на увагу симпатичної блондинки.

Брейді думає: «Либонь, вона зайняла ліжко, тоді як він спав на дивані».

Така думка принаймні близька до логічної, й з нею він почувається краще. Він припускає, що Ходжес, якби дуже схотів, міг би мати секс з симпатичною блондинкою… але він мусив би за це заплатити. «Ця шльондра мусила б ще й вимагати приплати за зайву вагу», — думає він, заводячи машину, і сміється.

Перш ніж виїхати з парковки, він відкриває бардачок, виймає Річ Другу й кладе її на пасажирське сидіння. Він не використовував її від минулого року, але має намір скористатися нею сьогодні. І то, мабуть, не біля похоронного салону, бо він має сумніви, що вони просто зараз їдуть саме туди. Зараз ще занадто рано. Брейді вважає, що вони спершу заїдуть до кондо на Озерній авеню, але йому нема необхідності з’являтися там щойно слідом за ними, досить і того, якщо він буде там, коли вони звідти від’їжджатимуть. Він уже знає, яким чином він усе зробить.

Усе буде, як у старі добрі часи.

Уже в центрі міста, на світлофорі, він телефонує в «Дискаунт Електронікс» Тоунзу Фробішеру й каже, що не зможе сьогодні вийти на роботу. Напевне, впродовж усього тижня не зможе. Міцно затиснувши собі ніздрі зігнутими пальцями, щоб надати голосу гугнявості, він повідомляє Тоунзу, що в нього грип. Думаючи про концерт «Довколишніх» в «МАКу» у вівторок, і про свій самогубчий жилет, він уявляє, ніби додає: «На наступному тижні грипу в мене не буде, я просто буду мертвим». Він завершує зв’язок, кидає телефон на пасажирське сидіння поряд із Річчю Два й починає сміятись. Якась жінка в сусідньому ряду, вся така виряджена до роботи, дивиться на нього. Брейді, котрий регоче вже так нестримно, що аж по щоках йому біжать сльози, а з носа шмарклі, показує їй середнього пальця.

— Ти балакав зі своєю подругою з архівного відділу? — питає Джейні.

— З Марло Еверет, йо. Вона завжди зрання на роботі. Піт Гантлі, мій старий напарник, зазвичай клявся, що це тому, бо вона звідти ніколи не йде.

— Зроби-но ласку, розкажи, яку байку ти їй управив?

— Що деякі з моїх сусідів розповіли, ніби бачили якогось парубка, котрий пробував машини, перевіряючи, чи не знайдуться серед них незамкнені. Я сказав, що мені, здається, пригадується пошесть пограбувань машин у центрі міста кілька років тому, а винуватця так ніколи й не було впіймано.