Мiстер Мерседес полностью

Він прокидається перед світанком четверга, іде відлити, розвертається, щоб повернутись до ліжка, і застигає, очі в нього розширені. Те, що він шукав — зв’язок — раптом ось воно, велике, як саме життя.

Тобі не треба перейматися візитною карткою, якщо вона тобі не потрібна.

Скажімо, той парубок не незалежний майстер, який провадить свій маленький бізнес просто з дому, а хтось, хто працював на якусь компанію. Якщо так, у будь-який час, коли він тобі потрібен, ти можеш подзвонити на номер тієї компанії, бо номери в них такі, що їх легко запам’ятати, щось на кшталт 555-999, чи ще якось, щоб літер було, як у слові КОМПУТ.

Якщо він працював на компанію, він мусив їздити на виклики в машині тієї компанії.

Ходжес іде до ліжка, впевнений, що сон тікатиме від нього цього разу, але це не так.

Він думає: «Якщо в нього було достатньо вибухівки, щоб підірвати мою машину, він може мати її ще більше».

Потім він знову поринає вглиб.

Йому сниться Джейні.

Ходжес прокидається в четвер о шостій ранку й готує собі великий сніданок: два яйця, чотири скибки шинки, чотири скибки тостів. Йому не хочеться, але він примушує себе з’їсти все до останньої крихти, запевняючи себе, що це бензин для тіла. Йому може випасти можливість ще поїсти сьогодні, а може, й ні. Що в душі, що рішуче жуючи цей свій великий сніданок (нікому більше нагадувати йому про зайву вагу), одна й та сама думка крутиться йому в голові, та сама, з якою він минулого вечора йшов до ліжка. Вона — мов якесь наслання.

Чи багато ще вибухівки?

Це підводить до інших неприємних роздумів. Типу, яким чином той парубок — той «крутий» — збирається її використати. І коли.

Він робить висновок: сьогодні останній день. Він хоче сам вислідити Містера Мерседеса й зійтися з ним лице в лице. Убити його? Ні, не це (ймовірно, не це), але збити його на лайно, це було б пречудово. За Олівію. За Джейні. За Дженіс і Патришу Крей. За всіх тих інших людей, яких цей Містер Мерседес минулого року вбив і покалічив біля Міського Центру. Людей, які так відчайдушно прагнули роботи, що піднялися серед ночі й стояли, чекали серед сирого туману, поки відчинять двері. Погублені життя. Погублені надії. Погублені душі.

Отже, так, він хоче дістати цього парубка. Але якщо він не зможе його запопасти сьогодні ж, він передасть усю цю справу Піту й Іззі Джейнз, приймаючи відповідні наслідки… які, він це розуміє, можуть запросто привести його до якогось терміну у в’язниці. Це не має значення. У нього вже достатньо всякого на совісті, але він здогадується, що може витримати ще трішки більший тягар. Хоча не нове масове вбивство. Це знищило б ті невеличкі рештки його самого, які в нім поки ще залишаються.

Він вирішує дати собі часу до восьмої сьогоднішнього вечора; це вже крайня межа. За ці тринадцять годин він може зробити не менше, ніж зробили б Піт з Іззі. Можливо, навіть більше, тому що він не пов’язаний рутинними процедурами. Сьогодні він візьме з собою батьківський військово-поліцейський «Сміт & Вессон .38». І Веселого Ляпанця — його також.

Ляпанець іде до правої кишені його спортивного піджака, револьвер під ліву пахву. Він забирає з кабінету теку «Містер Мерседес» — вона тепер уже доволі товстенька — і несе її до кухні. Поки перечитуватиме свої нотатки, він дистанційним пультом вмикає телевізор на робочій стійці, налаштовуючи його на «Ранок о сьомій» на «Шостому каналі». Його мало не втішає те, що на березі озера перекинувся якийсь кран і притопив навантажену хімікатами баржу. Звісно, він не бажає, щоб озеро стало ще більш забрудненим, аніж воно є вже тепер (припускаючи, що таке взагалі можливе), але цей витік відсунув історію з підірваним автомобілем на друге місце. Отже, це гарна новина. Погано те, що його ідентифіковано як детектива, тепер на пенсії, який очолював групу, що вела розслідування Бійні при Міському Центрі, а жінку, яка загинула в підірваному автомобілі, ідентифіковано як сестру Олівії Трелоні. У них є і бозна-ким знята фотографія його з Джейні — вони стоять на ґанку Похоронного салону Соумса.

— Наразі поліція не каже, чи існує тут зв’язок з минулорічним масовим убивством біля Міського Центру, — похмуро повідомляє диктор, — але варто зазначити, що винного у тій бійні досі не знайдено. У решті кримінальних новин: «Доналд Дейвіс постане перед судом…»

Ходжесу більше нахер не всрався той Доналд Дейвіс. Він вимикає телевізор і повертається до своїх записів у жовтому блокноті. Він усе ще їх перечитує, коли дзвонить телефон — не мобільний (хоча сьогодні він його має при собі), а той, що на стіні. Це Піт Гантлі.

— Ти сьогодні піднявся з пташками, — каже Піт.

— Гарна детективна робота. Чим я можу тобі допомогти?

— У нас була цікава співбесіда вчора з Генрі Серва й Шарлоттою Джібні. Знаєш, тітка та дядько Джанель Паттерсон?

Ходжес чекає далі.