Мiстер Мерседес полностью

Брейді одягається і їде машиною до цілодобової аптеки біля аеропорту. У дзеркалі ванної кімнати він роздивився, що материна електрична бритва залишила дуже багато такого, що могло бути кращим; з його черепом треба ще попоратися. Він купує одноразові станки та крем для гоління. І ще кілька батарейок, бо їх ніколи не буває достатньо. Також зі стійки-вертушки він вибирає собі окуляри з простим склом. Вибирає у роговій оправі, бо вони надають йому студентського вигляду. Чи то воно йому так здається.

По дорозі до каси він зупиняється перед рекламною картонною стійкою з зображеннями чотирьох акуратних хлопців із «Довколишніх». «НЕ ЛІНУЙСЯ, ВИРУШАЙ НА ВЕЛИКЕ ШОУ 3-го ЧЕРВНЯ!» Тільки-от хтось закреслив 3-го ЧЕРВНЯ, а нижче приписав: «СЬОГОДНІ ВВЕ4ЕРІ!»

Хоча зазвичай Брейді носить майки розміру «M» — він завжди був худорлявим, — зараз він вибирає собі «XL», додаючи її до решти оснащення. Нема потреби стояти в черзі; в такий ранній час він тут єдиний покупець.

— Ідете на концерт сьогодні ввечері? — питається дівчина на касі.

Брейді відповідає їй з широкою посмішкою:

— Обов’язково там буду.

Дорогою назад до мотелю Брейді починає думати за свою машину. Непокоїтися за свою машину. Личина Ралфа Джонса — це вельми добре, але ж «субару» зареєстровано на Брейді Хартсфілда. Якщо Дет-Пенс вичислить його ім’я і повідомить копам, з цього можуть постати проблеми. У мотелі достатньо безпечно — тепер там більше не питають номерів авто, тільки водійські права, — а от у машині ні.

«Дет-Пенс ще далеко, — запевняє себе Брейді, — він просто намагався тебе заморочити».

А втім, можливо, й ні. Саме цей Дет ще до того, як він став Пенсом, був розкрив купу справ і деякі з його старих здібностей, схоже, там ще маються.

Замість того щоб їхати прямо до «Мотелю 6», Брейді завертає на аеропорт, бере квиток і залишає «субару» на довготерміновій стоянці. Машина знадобиться йому сьогодні ввечері, але поки що нехай краще постоїть тут.

Він кидає погляд собі на годинник. За десять хвилин дев’ята. «До початку концерту ще одинадцять годин, — думає він. — І, певне, дванадцять годин до пітьми. Може бути менше, може — більше. Але не набагато більше».

Він одягає нові окуляри й несе свої покупки півмилі назад до мотелю, насвистуючи.

Коли Ходжес відчиняє двері, перше, на чому заклинюється увагою Джером — це «Сміт & Вессон .38» у нього в підпахвеній кобурі.

— Ви ж не збираєтеся когось із цього застрелити, чи все таки?

— Сумніваюся щодо цього. Ставлюсь до нього радше як до талісмана, що приносить удачу. Він належав колись моєму батькові. І я маю дозвіл на приховане носіння, якщо це те, що тебе непокоїть.

— Що мене непокоїть, — каже Джером, — це заряджений він чи ні.

— Звичайно, що заряджений. А що, як ти думаєш, я мушу робити, якщо мені доведеться скористатися револьвером? Кидатися ним?

Джером зітхає і куйовдить на собі шапку темного волосся.

— Це стає дедалі важчим.

— Бажаєш вийти з гри? Якщо так, показуй свої хвостові вогні. Зараз же. Я поки ще можу орендувати собі машину.

— Ні. Я в порядку. Це з вас я дивуюся. У вас не мішки під очима, у вас там цілі лантухи.

— Зі мною все буде гаразд. На сьогодні принаймні мене вистачить. Якщо я не вистежу цього парубка до ночі, я збираюся зустрітися з моїм старим напарником і все розповісти йому.

— У вас з цього будуть великі неприємності?

— Не знаю, та й не вельми тим переймаюся.

— А в мене будуть великі неприємності?

— Жодних. Якби я не міг цього гарантувати, ти б зараз сидів на першому уроці алгебри.

Джером дарує йому вибачливий погляд.

— Алгебра була ще чотири роки тому. Кажіть, що я мушу зробити.

Ходжес пояснює. Джером готовий, але його беруть сумніви.

— Минулого місяця — ви ніколи про це розказуватимете моїм батькам — ми з ватагою хотіли пробратися у «Панч і Джуді», той новий танц-клуб у центрі, знаєте? Парубок на дверях навіть не поглянув на моє гарнюнє фальшиве посвідчення особи, просто помахом руки показав мені забиратися з черги, сказавши, щоб я пішов, пошукав собі десь молочного шейку.

Ходжес каже:

— Я не здивований. Обличчя в тебе сімнадцятирічного, але, на моє щастя, голос ти маєш чоловіка років щонайменше двадцяти п’яти. — Він посуває до Джерома уривок паперу з написаним на ньому телефонним номером. — Дзвони.

Джером каже секретарці, яка приймає його дзвінок в офісі охоронної служби «Невсипущі», що його звуть Мартіном Лоенсбері, він асистент у юридичній фірмі «Кентон, Сілвер, Мейкпіс і Джексон». Пояснює, що наразі він працює з Джорджем Шроном, молодшим партнером фірми, і призначений на закриття деяких поки ще невирішених питань, які стосуються спадку Олівії Трелоні. Одне з таких невирішених питань стосується комп’ютера місіс Трелоні. Сьогодні його завдання полягає в тому, що він мусить розшукати того, хто був спеціалістом, який обслуговував її комп’ютер, і, як йому здається, хтось із працівників «Невсипущих» у районі Цукрових Пригірків міг би допомогти йому з’ясувати, хто саме був тим джентльменом.

Ходжес складає колечком великий і вказівний пальці, показуючи Джерому, що той діє «окей», і передає йому записку.