— Тітка була особливо чарівливою. Вона вважає, що Іззі була права, і ви з Паттерсон були дещо ближчими, аніж просто знайомими. Вона вважає, що ви були добрими друзями.
— Піте, кажи вже, що ти маєш на увазі.
— Робили разом звіра з двома спинами. Прокладали рурку. Краяли пиріг. Ховали салямі. Танцювали горизонтальне танго…
— Здається, я второпав. Дозволь мені пояснити тобі дещо про тітку Шарлотту, окей? Якщо вона побачить фото, на якому Джастін Бібер[297] говоритиме з королевою Єлизаветою, вона тебе запевнятиме, що Біб її жучить. «Лишень погляньте на їхні очі», — скаже вона.
— Отже, в тебе нічого не було.
— Ні.
— Я з цим погоджуюся як із версією, що потребує перевірки — загалом, заради наших з тобою старих деньків, — але так само бажаю знати, що ти приховуєш. Тому що тут чимось тхне.
— Читай у мене по губах: не… приховую…
Тиша на іншому кінці лінії. Піт чекає, коли Ходжес відчує дискомфорт і її перерве, наразі забувши, хто саме колись був навчив його цього трюку.
Нарешті він сам капітулює.
— Мені здається, ти собі риєш яму, Білле. Моя тобі порада — покинь лопату, поки не зарився так глибоко, що годі й вилізти.
— Дякую, напарнику. Завжди приємно вислуховувати життєві поради о чверть по сьомій ранку.
— Я хочу тебе знову допитати сьогодні після полудня. І цього разу я можу зачитати тобі ті слова.
Він має на увазі «Міранду».
— Буду радий це зробити. Подзвониш мені на мобільний.
— Справді? Відтоді як ти вийшов на пенсію, ти його ніколи з собою не носив.
— Сьогодні я візьму його з собою.
Дійсно, так і є. Бо в наступні дванадцять чи чотирнадцять годин він абсолютно ніякий не пенсіонер.
Ходжес завершує розмову й повертається до своїх нотаток, щоразу слинячи собі вказівного пальця, коли перегортає сторінку. Він обводить ім’я: Редні Піпелз. Парубок з охоронної служби «Невсипущі», з яким він уже якось балакав у Цукрових Пригірках. Якщо цей Піпелз бодай наполовину відпрацьовує свою роботу, в нього може матися ключик до Містера Мерседеса. Але нема жодного шансу на те, що він не пам’ятає Ходжеса, особливо після того як Ходжес змусив його показати службове посвідчення від фірми й опитав. А ще він знатиме, що Ходжес сьогодні герой новин. Час на те, щоб подумати, як вирішити цю проблему, ще є; Ходжес не хоче дзвонити до «Невсипущих» раніше, аніж розпочнеться звичайний робочий день. Бо цей дзвінок мусить здаватися цілком ординарним.
Наступний дзвінок, що надходить йому — цього разу на мобільний, — від тітки Шарлотти. Ходжеса це не дивує, але й не означає, ніби це йому подобається.
— Я не знаю, що мені робити, — схлипує вона. — Містере Ходжес, ви мусите мені допомогти.
— Не знаєте, що вам робити з чим?
— З
Ходжес чує пікання і дивиться, хто його ще викликає.
— Місіс Джібні, у мене тут інший вхідний дзвінок і я мушу його прийняти.
— Я не розумію, чому ви не можете…
— Джейні нікуди не подінеться, тому просто зачекайте. Я вам перетелефоную.
Він обриває її посеред протестуючого лементу й переходить до Джерома.
— Я подумав, що вам сьогодні може знадобитися шофер, — каже Джером. — Зважаючи на теперішній ваш статус.
Якусь мить Ходжес не второпає, про що каже хлопець, та потім він згадує, що його «Тойота» перетворилася на обгорілі тріски. Те, що від неї залишилося, зараз на зберіганні в криміналістичному відділі поліцейського департаменту, де сьогодні пізніше вдень люди в білих халатах дізнаватимуться, якого типу вибухівку було використано, щоб її підірвати. Минулого вечора він приїхав додому на таксі. Йому
— Це було б гарно, — каже він, — але ж як зі школою?
— У мене середній бал 3,9[298], — терпляче пояснює Джером. — Також я працюю в «Об’єднаних громадянах»[299] і навчаю комп’ютерних знань групу дітей-інвалідів. Я можу собі дозволити пропустити день. І я вже повідомив про це моїх маму й тата. Вони тільки попросили мене спитати у вас, чи не бажає ще хто-небудь спробувати вас підірвати.
— Насправді це не виключено.
— Зачекайте хвилинку. — Здалеку, Ходжес чує, як Джером гукає: — Він каже, що ніхто.
Попри все, Ходжес не може втриматися від усмішки.
— Я миттю буду у вас, — каже Джером.
— Не порушуй жодних обмежень швидкості. О дев’ятій буде якраз. Використай цей час, щоб попрактикуватися в акторській майстерності.
— Справді? І яку роль мені репетирувати?
— Асистента в юридичній фірмі, — каже Ходжес. — І дякую тобі, Джероме.
Завершивши розмову, він іде до кабінету, вмикає комп’ютер і шукає місцевого адвоката на прізвище Шрон. Прізвище не поширене, тому знаходить він його легко. Ходжес записує назву фірми й ім’я Шрона, яке виявляється — Джордж. Потім він повертається до кухні й телефонує тітці Шарлотті.
— Це Ходжес, — каже він. — Ось я й повернувся.
— Мені неприйнятно, коли зі мною таким чином обривають розмову, містере Ходжес.
— Не більше, ніж мені прийнятне те, що ви розповідаєте моєму старому напарнику, ніби я їбав вашу сестру.
