Він простягається на ліжку й думає, чи не помастурбувати. Мабуть, варто було б, поки в нього мається прутень, яким можна мастурбувати. Але він навіть не встигає розчепити на собі «Лівайси», як засинає.
На нічному столику поряд із ним стоїть обрамлена фотографія. З неї усміхається Френкі, на колінах у себе він тримає пожежну машинку Семмі.
Вже майже одинадцята ранку, коли Ходжес із Джеромом прибувають до торговельного центру «Березовий Пагорб». Повно вільного простору на тамтешньому паркінгу, і Джером займає своїм «ренглером» місце прямо навпроти «Дискаунт Електронікс», де у всіх вітринах красуються плакати з написом: «РОЗПРОДАЖ». Перед магазином на бордюрі сидить якась дівчина-підліток — коліна стулені, ступні врозтіч, — проникливо нахилившись над своїм «айПадом». Між пальців її лівої руки тліє сигарета. Тільки вже наблизившись, Ходжес помічає сивину в волоссі цієї юнки. Серце в нім обривається.
— Холлі? — гукає Джером.
І це тієї ж миті, як Ходжес промовляє:
— Що це ви збіса тут робите?
— Я майже не сумнівалася, що ви вирахуєте це місце, — каже вона, зачавлюючи свій недопалок і підводячись, — але вже була почала хвилюватися. Збиралася вам зателефонувати, якщо ви не з’явитесь тут до одинадцятої тридцяти. Я приймаю свої пігулки «Лексапро», містере Ходжес.
— Ви вже мені казали, і я радий це чути. А тепер дайте відповідь на моє запитання: що ви тут робите?
Губи в неї тремтять і, хоча спочатку вона спромоглася дивитися йому в очі, тепер погляд Холлі опускається їй на мокасини. Ходжес не дивується, що сприйняв її спершу за юначку, бо в багатьох аспектах вона й залишається підлітком, її зростання було припинено невпевненістю й постійними зусиллями підтримувати баланс на туго натягнутому емоційному канаті, по якому вона ходить усе своє життя.
— Ви
— Ми не розлючені, — каже Джером. — Просто здивовані.
«Точніше вже сказати, шоковані», — думає собі Ходжес.
— Я весь ранок просиділа в своїй кімнаті, вивчала в інтернеті місцеву ай-ті-спільноту, але там, як ми й думали, сотні всяких-різних. Мама з дядьком Генрі поїхали з дому з кимсь побалакати. Про Джейні, я гадаю. Я здогадуюсь, що знову буде похорон, але я навіть думати не можу про те, що лежатиме в тій труні. Від цього я плачу й плачу.
Авжеж, великі сльози вже котяться їй по щоках. Джером обіймає її однією рукою. Вона дарує йому сором’язливий, вдячний погляд.
— Інколи мені важко думати, коли моя мати поряд. Це так, немов від неї надходить якесь завадне випромінювання мені в голову. Здогадуюсь, як це дико звучить.
— Не для мене, — каже Джером. — Я відчуваю те ж саме, коли поряд моя сестра. Особливо коли вона крутить музику того свого клятого бой-бенду.
— Я пішла знову до комп’ютера Олівії і подивилася її електронну пошту.
Джером ляскає себе по лобі:
— От лайно! Мені навіть у голову не спливло подивитися її електронне листування.
— Не хвилюйтесь, його там не знайшлося. Вона була зареєстрована на трьох ресурсах:
— Тому що на панелі екрана й на жорсткому диску залишилося повно всякого-різного, — завершує за неї Джером.
— Саме так, правильно. У її придбаннях з «айТьюнз» є «Міст через річку Квай»[305]. Я ніколи не дивилася цього фільму. Треба буде його переглянути, якщо нагодиться можливість.
Ходжес дивиться в бік «Дискаунт Електронікс». З цим сонцем, що яскраво відбивається у вітринах, неможливо сказати, чи стежить хтось звідти за ними. Він тут почувається надто відкритим, наче жук на камені.
— Давайте трохи прогуляємося, — каже він і веде їх у бік «Туфель Савой», «Барнс & Нобл» і крамнички «Радісні фрогурти Вайті»[306].
Джером каже:
— Продовжуйте, Холлі, нумо. Ви мене так просто з розуму зводите.
Це спонукає її до усмішки, від якої вона набуває старшого вигляду. Більш на свій вік. І щойно вони опиняються подалі від великих вітрин «Дискаунт Електронікс», Ходжес почувається краще. Йому цілком ясно, що Джерому приємно спілкуватися з Холлі, і сам він відчуває те саме (більш-менш попри власне бажання), але ж це так принизливо — виявити, що тебе обскакала залежна від «Лексапро» невротичка.
— Він забув прибрати свою програму ПРИВИДИ, отже, я й подумала, а може, він також забув почистити її поштовий кошик на сміття, і виявилася права. Там знайшлася десь дюжина послань від «Дискаунт Електронікс». Деякі з них були повідомленнями про розпродажі — як от цей, що в них зараз, хоча я можу закластися, що ті DVD-диски, які в них залишилися, нікому не цікаві, мабуть, якісь корейські фільми чи щось таке, — а деякі з тих послань були купонами на двадцятивідсоткову знижку. У неї там також були купони на тридцятивідсоткову знижку. Тридцятивідсоткові купони були на наступні виклики «Кібер-Патруля». — Вона зітхає. — Ну, й ось я тут.
Джером втупився в неї очима.
— Отже, вистачило лише цього? Лише зазирнути до теки її видалених поштових повідомлень?
