Нічого вартого уваги на панелі екрана — адресна книжка, тека під назвою УЛЮБЛЕНІ РЕЦЕПТИ та ще одна, відмічена як ЗБЕРЕЖЕНІ ЕЛЕКТРОННІ ЛИСТИ; тека інтернет-платежів (схоже на те, що таким чином вона сплачувала більшість своїх рахунків); і альбом фотознімків (на більшості з них Брейді в різному віці). На її «айТьюнзі» повно телесеріалів, але тільки один музичний альбом:
— Господи-Ісусе, — промовляє Джером. — Я не хочу сказати, ніби вона заслуговувала на смерть, але…
Холлі дарує йому докірливий погляд.
— Не смішно, Джероме. Не заходьте так далеко.
Він піднімає вгору руки.
— Вибачаюсь, вибачаюсь.
Ходжес швиденько прокручує збережені електронні листи й не знаходить нічого цікавого. Більшість з них, здається, від старих шкільних друзів місіс Хартсфілд, які звертаються до неї як до Дебс.
— Тут нема нічого про Брейді, — каже він і кидає погляд на годинник. — Мусимо вже їхати.
— Не так швидко, — каже Холлі й відкриває пошуковик. Набирає в ньому БРЕЙДІ. Знаходиться кілька результатів (багато в теці рецептів, позначені як
— Спробуйте МЕДОВИЙ ХЛОПЧИК, — пропонує Джером.
Холлі виконує і отримує один результат — якийсь закопаний глибоко в жорсткому диску файл. Вона клацає на ньому. Тут розміри одягу Брейді, а також список усіх подарунків на Різдво та дні народження, які вона йому купувала впродовж останніх десяти років — радше за все для того, щоб не повторюватися. Вона занотувала його персональний номер соцзабезпечення. Тут же зіскановані копії його реєстраційного сертифікату та страховки на машину, а також свідоцтва про народження. Вона занесла сюди й тих, з ким він разом працює — як у «Дискаунт Електронікс», так і на «Фабриці морозива Льоба». Поряд з іменем Ширлі Ортон стоїть позначка, побачивши яку Брейді реготав би до істерики:
— Що це ще за лайно, — дивується Джером. — Він же дорослий
Холлі криво усміхається:
— Що я й казала. Вона знала, що він порчений.
У самому низу файлу МЕДОВИЙ ХЛОПЧИК мається документ з назвою ПІДВАЛ.
— Ось воно, — проказує Холлі. — Мусить бути. Відкривайте, відкривайте, відкривайте!
Джером клікає ПІДВАЛ. У документі міститься менше десятка слів.
Якийсь час вони дивляться на екран мовчки. Нарешті тишу порушує Ходжес:
— Я тут щось не второпаю, Джероме?
Джером мотає головою.
Холлі, немов загіпнотизована цим повідомленням від мертвої жінки, промовляє єдине слово, і то так тихо, що його ледве чутно:
— Може… — вона вагається, кусаючи собі губи, а потім знову його повторює: — Може.
Брейді приїздить до Міського арт-культурного комплексу Середнього Заходу перед шостою вечора. Хоча до початку концерту ще більше години, обширна парковка заповнена вже на три чверті. Перед дверима в переднє фойє вишикувалися довгі черги, і вони стають дедалі довшими. На всю силу своїх легень верескливо кричать маленькі дівчатка. Мабуть, це означає, що вони почуваються щасливими, але для Брейді їхні голоси — це голоси привидів у якомусь покинутому маєтку. Просто неможливо, дивлячись на цей зростаючий натовп, не згадувати той квітневий ранок перед Міським Центром. Брейді думає: «Якби в мене замість цього джапівського лайномобіля, був „гамер“, я б врізався в них зі швидкістю 40 миль за годину, убив би таким способом штук сорок чи й більше, а потім вдарив би по тумблеру й підірвав решту в стратосферу».
Але «гамера» в нього нема, і наразі він навіть не впевнений, що йому далі робити — не можна, щоб хтось його побачив, поки він робитиме останні приготування. Потім, на дальньому кінці парковки, він помічає автопричіп без тягача. Тягач поїхав, залишивши коробку трейлера стояти на підпорках. На борту там намальовано чортове колесо й напис: «КОМАНДА ПІДТРИМКИ „ДОВКОЛИШНІХ“». Це один із тих ваговозів, які він бачив у технічній зоні під час своєї розвідки. Пізніше, після закінчення шоу, тягач підчепить трейлер і поїде з ним назад до вантажної платформи, але поки що він має покинутий вигляд.
