Мiстер Мерседес полностью

Він постукує кінчиком ручки над цими словами, утворюючи сузір’я з крихітних синіх цяток. Він гадає, що більшість людей написали б «окрім як подарували вам ночі без сну» або «окрім як довели вас до безсонних ночей», але таке неодостатньо добре для Містера Мерседеса, бо він той садівник, що саджає насіння сумнівів і параної. Вони цькують вас, місіс Т., і вони мають підстави, хіба не так? Тому що ви дійсно залишили ключ. Так кажуть копи; я так кажу, а я був там. Як ми усі можемо бути неправими?

Він записує ці свої думки, обводить їх рамкою, потім перегортає сторінку на свіжу.

«Найкращою точкою для ідентифікації залишається крутийзамість крутій, слово, яке він використовує в обох листах, але також варто відзначити ДЕФІСИ в листі Трелоні. „Невротичні“, замість „невротичні“, „від-дячити“, замість „віддячити“. Якщо мені вдасться ідентифікувати цього парубка й отримати від нього зразок письма, я його прицвяхую».

Такі стилістичні відбитки пальців не будуть достатніми для висунення обвинувачення, але для самого Ходжеса? Абсолютно.

Він знову відкидається на спинку стільця, голова похилена, очі дивляться в нікуди. Він не помічає збігання часу; для Ходжеса час, що був так важко висів над ним відтоді, як він вийшов на пенсію, скасовано. Потім він різко нахиляється вперед, звискує непочутим протестом його кабінетний стілець, і пише великими літерами: ЧИ СТЕЖИВ МІСТЕР МЕРСЕДЕС?

Ходжес вважає майже напевним, що таки стежив. Це його Modus Operandi[175].

Він слідкував, як поливають місіс Трелоні брудом у газетах, він бачив два чи три сюжети з нею в телевізійних програмах новин (небагатослівні й недоброзичливі, ті сюжети опустили її вже й без того низький рівень підтримки зовсім у підвал). Він також міг проїжджатися повз її дім. Ходжесу треба знову побалакати з Редні Піпелзом і з’ясувати, чи не помічав Піпелз або хтось інший із працівників «Невсипущих» незвичних машин, які б каталися в районі кварталу місіс Трелоні в Цукрових Пригірках у тижні перед тим, як вона взяла квиток на рейс без вороття. І хтось же намалював той напис на одній з її ворітниць ПИЗДА ВБИВЦЯ. Скільки часу минуло від його появи до її самогубства? Може, Містер Мерседес сам це зробив? І звичайно, він міг взнати її краще, набагато-багато краще, якщо вона купилася на його запрошення зустрітися під «Блакитною Парасолькою».

«Також є ще я», — думає він і дивиться, як закінчується присланий йому лист: «Я не хотів би, щоб ви почали думати про свій пістолет», і зразу по тому: «Але ж ви дійсно думаєте про нього, хіба не так?» Чи Містер Мерседес розводиться про його теоретичний службовий пістолет, чи він бачив саме той «Сміт & Вессон», яким інколи бавиться Ходжес? Важко сказати, проте…

Проте, я гадаю, він бачив. Він знає, де я живу, до моєї кімнати можна зазирнути просто з вулиці, і, я гадаю, він його таки бачив.

Думка про те, що за ним стежили, наповнює Ходжеса збудженням замість замішання. Якби він міг порівняти автомобілі, що їх помічали «Невсипущі», з тими, які проводять зайву кількість часу на Харпер-ровд…

Й отутечки дзвонить телефон.

— Привіт, містере Х.

— Щось трапилось, Джероме?

— Я під Парасолькою.

Ходжес відкладає свій блокнот. Перші чотири сторінки тепер заповнені невпорядкованими нотатками, наступні три містять написані щільним почерком загальні обставини справи, точно як у старі дні. Він похитується разом зі своїм стільцем.

— І він не зжер твого комп’ютера, я так розумію?

— Та ні. Жодних черваків, жодних вірусів. І я вже отримав чотири пропозиції побалакати з новими друзями. Одна з них з Абіліна[176] в Техасі. Каже, що її ім’я Берніес, але я називаю її Берні. З одним і в кінці. Вона пише пекельно путні речі, і я не можу сказати, ніби мене це не вабить, але вона може бути й охочим до перевдягання в жіноче вбрання продавцем взуття з Бостона, який живе в домі своєї матері. Чоловіче, інтернет — це скринька чудес.

Ходжес шкіриться.

— По-перше, історія, яку я почасти нашкріб, шарячись по тому ж інтернету, і здебільшого від парочки комп’ютерних маніяків з університету. Ви готові?

Ходжес знову хапається за свій блокнот і перегортає його на свіжу сторінку.

— Нумо, вразь мене, — саме такими словами він зустрічав Піта Гантлі, коли той з’являвся зі свіжою інформацією по якійсь справі.

— Окей, але спершу… ви знаєте, що є найкоштовнішим інтренет-товаром?

— Авжеж, ні. — І, думаючи про Джейні Паттерсон, додає: — Я ж традиціоналіст.

Джером регоче:

— Саме так, містере Ходжес. Це частина вашої привабливості.

Сухо:

— Дякую тобі, Джероме.