— Я думаю, якщо ти їдеш, то варто захопити з собою переміну одягу. Я вже орендувала три номери в «Холідей Інн» на цій же вулиці. Я зніму ще один для тебе. Переваги володіння грішми. Не кажучи вже про платинову картку «Амекс».
— Джейні, мені легко буде повернутись машиною до міста.
— Звичайно, але вона може померти. Якщо це трапиться сьогодні вдень або вночі, мені
Сльози переймають її, і закінчити вона не в змозі. Ходжесу цього й не треба, тому що він розуміє, що вона хотіла сказати. Для приготувань.
За десять хвилин він уже в дорозі, прямує на схід, в бік «Сонячних акрів» і меморіального шпиталю округу Ворсо. Він гадав побачити Джейні в почекальні відділення інтенсивної терапії, але вона надворі, на стоянці, сидить на бампері машини швидкої допомоги. Коли він зупиняється поряд з нею, вона сідає до його «Тойоти», і один погляд на її змарніле обличчя й запалі очі каже йому все, що потрібно знати.
Вона тримається, допоки він не ставить машину на парковці для візитерів, а потім уже не витримує. Ходжес бере її в обійми. Вона розповідає йому, що Елізабет Вортон відійшла з цього світу о чверть по третій за центральним літнім часом.
«Майже в цей самий час я якраз взував туфлі», — думає Ходжес і обнімає її міцніше.
Сезон «Малої ліги»[232] в повному розпалі, й Брейді проводить решту цього суботнього дня в МакГінніс-парку[233], де на трьох полях ідуть відбіркові матчі. Післяполудень теплий і справи тут жваві. Купа твінібоп-дівчаток прийшли подивитися, як виборюють перемогу їхні брати, і здається, єдине, про що вони балакають, стоячи в черзі за морозивом (чи то єдине, що чує Брейді з їхніх балачок) — це майбутній концерт «Довколишніх» у МАКу. Здається, що всі вони збираються туди піти. Брейді вже вирішив, що він також піде. Треба лише докумекати, яким чином йому потрапити всередину одягненим у свій спецжилет — той, що начинений підшипниковими кульками та блоками пластикової вибухівки.
«Мій фінальний уклін, — думає він. — Заголовок на віки».
Ця думка покращує йому настрій. А заразом і те, що він розпродав геть увесь свій товар — під четверту годину розійшлися навіть бруски «СокоВита»[234]. Повернувшись на фабрику морозива, Брейді віддає ключі Ширлі Ортон (яка, здається, ніколи звідси не йде) і питається, чи не міг би він помінятися з Руді Стенховпом, котрий виїжджає в неділю у денну зміну. Неділі — звісно, якщо погода сприятлива — клопітні дні, коли три фургони Льоба опрацьовують не лише парк імені МакГінніса, але й інші чотири великих міських парки. Брейді доповнює своє прохання чарівливою хлопчачою посмішкою, яка завжди невідпорно діє на Ширлі.
— Іншими словами, — каже Ширлі, — ти бажаєш два вихідних дні підряд.
— Ти все правильно розумієш.
Брейді пояснює, що його мати хоче з’їздити до свого брата, а це значить, треба буде переночувати там одну, а можливо, й дві ночі. Звичайно, нема ніякого брата, а якщо доходить до подорожей, єдина, в яку тепер цікаво вирушати його матері — це турне по мальовничих місцях, яке веде її від дивана до домашнього бару й назад на диван.
— Я певна, Руді скаже окей. Хочеш сам йому зателефонувати?
— Якщо він почує цю пропозицію від тебе, вважай, справу вирішено.
Ця сучка хихоче, від чого акри її плоті приходять у доволі тривожне хвилювання. Вона робить дзвінок, поки Брейді перевдягається у своє нормальне вбрання. Руді щасливий віддати Брейді свою недільну зміну та взяти його вівторкову. Це дає Брейді два вільних дні для пильного стеження за «ҐоуМартом Зоні», і двох мусить вистачити. Якщо ж дівчина в жоден із цих днів не з’явиться там із собакою, він зголоситься хворим у середу. Якщо доведеться, але він не думає, що справа займе стільки часу.
Полишивши фабрику Льоба, Брейді їде й собі трохи «покрогерингувати». Він бере з півдюжини потрібних їм речей — такі продукти, як яйця, молоко, масло та какаові баранці на сніданок[235] — потім котить возик повз м’ясний ряд, де підхоплює фунт фаршу. На дев’яносто відсотків без жиру. Тільки найкраще для останнього харчування Оделла.
Удома від відкриває гараж і вивантажує все, що купив у «Садовому світі», не забуваючи заради безпеки поставити «Ховрах-геть» на верхню полицю. Мати сюди рідко виходить, але ризикувати все одно не варто. Під верстатом тут стоїть міні-холодильник — Брейді колись купив його на надвірному розпродажу за сім баксів, абсолютна халява. Це в ньому він тримає свої безалкогольні напої. Він засовує пакет із фаршем поза свої «коли» та «Гірські роси»[236], а потім уже несе в дім решту покупок. Побачене в кухні радує його: мати притрушує паприкою тунцевий салат, який має дійсно смачний вигляд.
Вона перехоплює його погляд і сміється:
— Я хотіла зробити відшкодування за лазанью. Перепрошую за той випадок, але я була такою
«Такою п’яною ти була», — думає він, але вона принаймні ще не цілком опустилася.
Вона віддимає свіжонафарбовані губи:
— Подаруй мамуні поцілунок, хлопчику медовий мій.
