039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних -
040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема.
041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю!
042] Мушу природі людській дати спромогу нову".
043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,
044] Що на повітряну путь може людина ступить?
045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду,
046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.
047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни -
048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.
049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском -
050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей!
051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,
052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.
053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, -
054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій.
055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,
056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.
057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,
058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет.
059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні
060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі;
061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати -
062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.
063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:
064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".
065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає -
066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.
067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло
068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.
069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком -
070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.
071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий -
072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.
073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила
074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.
075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,
076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.
077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю
078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.
079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос,
080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив.
081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна,
082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки.
083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно)
084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого.
085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,
086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже.
087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає,
088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.
089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками,
090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти?
091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."
092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.
093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, -
094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..
095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...
096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив.
097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,
098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!
099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі
100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання.
101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї,
102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.
103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш:
104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама.
105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:
106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.
107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй!
108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все.
109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,
110] Що при джерельній воді викрали німфи його, -
111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,
112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.
113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває,
114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.
115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають,
116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки.
117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,
118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.
119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,
120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.
121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум
122] І неодмінно двома мовами оволодій.
123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно -
124] І покохали його німфи дві, діви морські.
125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала -
126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом".
127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,
128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.
