722] Хто шанувальником був - потім коханцем ставав.
723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі
724] Сонце й солона вода смалять його день у день.
725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба
726] Рало й мотикою б'є - спушує скибу важку;
727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,
728] Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, -
729] Хто закохавсь - той блідий; коханця прикрашує блідість,
730] Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!
731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами,
732] Дафніс рум'яним не був - горду наяду кохав.
733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:
734] Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.
735] Й неспані ночі - добро: від безсоння стрункішає тіло
736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.
737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен
738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".
739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:
740] Дружба - один тільки звук; вірність - одна лиш мана.
741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?
745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу -
746] Феб, як сестрицю свою - два Діоскури-брати".
747] Хто б сподівався на це - краще яблук на тамариску
748] Хай сподівається він, меду - на хвилях ріки!
749] Милим є тільки порок; на умі - лиш своя насолода:
750] Ближньому більше допік - більшої втіхи зазнав.
751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю -
752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають
756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.
757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,
758] Там - виноградну лозу, ще десь - добірні жита.
759] Скільки облич - стільки вдач є на світі; розумний зуміє,
760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,
761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом -
762] Деревом, то серед хвиль - хвилею легко гойдавсь.
763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,
764] Там - лише остень, а там - тягнуть об'ємисту сіть.
765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:
766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.
767] Серед невчених - умом не хизуйсь, між цнотливих - зухвальством,
768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.
769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,
770] Хутко в обійми свої явний негідник бере.
771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,
772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.
001] "Гейя, Пеане!" - гукніть - і ще раз: "Гейя, Пеане!"
002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх.
003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:
004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?
005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів
006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.
007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,
008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону.
009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря,
010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.
011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:
012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти.
013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша:
014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає.
015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!
016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!
017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура -
018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.
019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету -
020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.
021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-
022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.
023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,
024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід.
025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий
026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.
027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,
028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній!
029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;
030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!"
031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати -
032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.
033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, -
034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.
035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,
036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.
037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!
038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.
