Згадую, як ми лежали на моєму ліжку і слухали легку музику, здається, мелодії XVI—XVII сторіч для лютні у виконанні Анатолія Шпакова. Оля довго соромилася моїх рук, які гаряче обстежували її ще неторкані пишноти, але цей етап минув і тепер вона соромиться мого оголеного тіла. Признатися, це було справжнісіньким випробуванням моїй нетерплячці. За час наших інтимних зустрічей я зумисне клав ковдру на стілець, ми лягали ненакритими, аби Оля могла дивитися на мене й не боятися. Потім так само неквапно навчив бавитися з моїм маленьким приятелем, який до пестощів її долоні призвичаївся і тепер поводиться чуттєво й активно. Скоро Оля стала ще сміливіша і шепотіла до нього, ніжно ховаючи його у своїх пухких губках. Задовго до цього, коли вона тільки від однієї думки про міньєт кривилася і в неї зникав настрій, я мусив довго пояснювати, що в цьому нічого похабного нема.
Тепер Олі настільки це подобається, що майже щоразу, коли забігає у мій барліг, доводить мене своїм симпатичним ротиком до оргазму.
На початку минулого місяця нарешті підпустила мої нетерплячі руки до свого звірятка, яке раніше охороняла з категоричною відвагою; злегка посмоктував ніжні пелюстки між розкішними литками і Оля від збудження голосно вигукувала «мама», коли ж бавився пальцями з плівочкою, вона здригалася. «Обережно», — зупиняла, коли заходив надто далеко. У неї морщився лобик і я одразу припиняв, розуміючи, що не треба поспішати. Господи, вона така чиста й ніби дитяча, — думав я тоді, — що не хотілося вести її туди, де крім насолоди чатують розчарування, пастки, а можливо й відраза. Як би там не було, але терпіння винагороджується. Це має трапитися природно — казав я собі, а згодом так і сталося. Сьогодні Оля знайомить мене зі своєю сім'єю. Має зайти за мною. Трохи хвилююся, бо вона трохи запізнюється, а я не люблю чекати.
Гайки дуже швидко закручуються — кажу собі, коли думаю про можливість одруження. Адже батьки Олі не просто так відпускають її деколи до мене. Це було б просто кумедно: ми такі добрі християнські душі, що можемо, якщо ти бажаєш, юначе, свою улюблену доню відпустити до тебе — бум-бум, ти не проти? ми дуже просимо… це буде для нас честь…
Нарешті вона приходить. Помічаю її з вікна ще на вулиці. Легко стукає в двері. Відчиняю і на порозі підхоплюю її на руки. Від несподіванки вона, трохи спантеличено й ніби жартома вигукує, що я ненормальний.
— Припини. У нас мало часу, — каже вона і сміється, але я не зважаю.
— Батьки нікуди не втечуть.
— Олег! Там стіл накривають. Ти хочеш потрапити на холодне?
— Нічого, підігріють, — несу її на ліжко.
— Охо-хо, — кокетує і я поволі її роздягаю. Спершу вона трохи опирається, каже, що в нас обмаль часу, але я не зупиняюся, тоді Оля допомагає мені скидати з неї одяг, особливо блузку, боїться, щоб не пожмакав. Оголена несе свою блузку до стільця біля письмового столу, кімнату перетинає рукав сонячного світла, яке вривається через вікно й падає на підлогу. Дивлюся на її спину, гарну пухкеньку попку й розкішні стрункі ноги. Оля акуратно накидає блузку на бильце крісла й розвертається до мене, спираючись руками на стіл. Очима показує на чорнявий кущик нижче пупця, я підходжу, опускаюся на коліна й легко торкаюся губами її шкіри. Вона легенько підштовхує свою ніжну нірку до мого рота і я повільно веду знизу вверх по ній язиком. Оля в цих речах — ще трохи незграбна і не відчуває, коли слід повільно розвести ноги чи відсунутися трохи далі, аби партнерові було зручніше. Але… у нас все ще попереду. Дві вертикальні пелюстки поволі оживають, я посмоктую їх губами й Оля сильно хапає мою голову руками, здригається, шарпаючи ногами. Це мене заводить ще більше і я просто впиваюся в її вологе, слизисте нутро. Вона скрикує, каже, що їй боляче. Оля настільки мокра, що на волосках бачу рясні краплини. Дивлюся на неї знизу, груди видаються розкішними налитими овочами, які нависли наді мною, простягаю до них руки й розгойдую. Тіло Олі — ніби урочисте, трепетне і тепле.
Підводжуся, беру її за попку й несу на ліжко. Входжу з силою і вона аж скрикує, відчуваю, як її пальці жадібно впинаються в мою спину. Набираю обертів, від чого ліжко жахливо скрипить і ритмічно вдаряється об шафу. З Олі виривається невиразна суміш пронизливого крику й плачу, вона зсудомлено хапає мене, наче хоче злитися зі мною в єдине, і гаряче осипає поцілунками; в її розширених очах я, здається, бачу сльози.
Кілька хвилин вона лежить нерухомо й безжиттєво, ніби щойно скотилася з великої скелі. Закурюю.
Згадую наш перший раз (здається, місяць тому), коли півдня мудохався, аби вставити в її незайману печерку свій болт. Тоді ніяк не виходило, я дратувався, моя торпеда обм'якала і щоразу погрожувала непокорою. Оля щоразу після цього брала його в руки, тарабанила по головці язиком, поглинала губами. Тільки після обіду нам вдалося. До вечора Оля плакала (чому всі вони в такій ситуації плачуть?), а я її заспокоював.
