— От і добре, — сказав Гостроріз заспокійливо, — вчитимемось разом. — Він забурмотів якісь помпезні слова невідомою мовою. Насправді це було доволі просте заклинання для очищення одягу від бліх, та він подумав, якого біса щось вигадувати. А потім він подумав: божечки, та я в цій дійсності наймогутніший чарівник, буде що розповісти онукам… І заскреготів зубами. Деякі правила в цій дійсності потребують значних змін.
Ізабелл сіла поряд із Мортом і взяла його за руку.
— То як, — тихо запитала вона, — час настав. З’явилися якісь підказки?
— Ні.
Стіна уже була посередині зали. Її посування сповільнювалося під опором подій всередині.
Щось тепле й вогке подмухало Мортові у вухо. Він підніс руку й погладив Хропунцеві морду.
— Мій старий добрий коню, у мене саме скінчився рафінад. Доведеться тобі повертатися додому на самоті… — сказав Морт і раптом завмер.
— Ми всі можемо повернутися додому, — сказав він.
— Не думаю, що батько це схвалить, — завважила Ізабелл, та Морт вирішив її не слухати.
— Гострорізе!
— Так?
— Ми їдемо. Поїдеш із нами? Ти існуватимеш, коли склепіння зійдеться.
— Частина мене існуватиме, так.
— Я це і мав на увазі, — сказав Морт, залазячи в сідло.
— Але та частина мене, яка не виживе, воліє їхати з вами, — поспішно доказав Гостроріз.
— Я волію лишитися і померти у власному королівстві, — сказала Келі.
— Чого ви волієте, не важить, — відповів Морт. — Я весь Диск проїхав із кінця в кінець, щоби вас врятувати, і вас буде врятовано, так і знайте.
— Але я королева! — заперечила Келі. Та непевність проступила в її погляді, і вона різко розвернулася до Гостроріза, який винувато опустив свічник. — Я чула, як ти промовляв ті слова. Я королева тепер, чи не так?
— О, так, — відповів Гостроріз миттєво, а тоді згадав, що слово чарівника має бути твердим як криця, і додав: — І цілком чиста від бліх.
— Гострорізе! — гаркнув Морт.
Чарівник кивнув, упіймав Келі за талію й закинув її на спину Хропунцеві.
Підібгавши поділ мантії, він вліз у сідло позаду Морта, а тоді нахилився й підсадив Ізабелл. Кінь заточився, ніби скаржачись на перевантаження, та Морт скерував його до виходу й погнав уперед.
Склепіння сунулося над ними, коли вони процокотіли залою, подвір’ям і зрештою поволі здійнялися в небо. Перлистий туман густішав навколо них, до нього лишалося кілька ярдів.
— Даруйте, — звернувся Гостроріз до Ізабелл і торкнувся до гостроверхого капелюха. — Вогнець Гостроріз, Чарівник першої категорії, випускник Невидної академії, колишній Королівський упізнавач і невдовзі, мабуть, страчений. Чи ви, бува, не знаєте, куди ми прямуємо?
— У володіння мого батька, — прокричала Ізабелл проти вітру.
— А я з ним знайомий?
— Сумніваюся. Ви б такого не забули.
Хропунець відштовхнувся від парапету на палацовому мурі, напружився й продовжив набирати висоту. Гостроріз знову відхилився назад, притримуючи капелюх.
— А хто цей добродій, про якого ідеться? — прокричав він.
— Смерть, — відповіла Ізабелл.
— О, ні…
— Так.
— Он як.
Гостроріз глянув униз на далекі вершечки дахів і криво всміхнувся.
— А не простіше буде, коли я просто зараз зістрибну?
— Він дуже милий, коли ближче з ним запізнатися, — виправдалася Ізабелл.
— Правда? Гадаєте, буде така можливість?
— Тримайтеся! — попередив Морт. — Приблизно от зараз має бути…
В небі перед ними розчахнулася чорнота й проковтнула їх.
Порожня, ніби кишеня бідняка, бульбашка дійсності невпевнено поколивалася і вирішила стискатися далі.
Вхідні двері відчинилися, і з-за них визирнула Ізабелл.
— Вдома нікого немає, заходьте скоріше.
Усі решта зайшли в передпокій. Гостроріз сумлінно витер ноги.
— Тіснувато тут, — критично зауважила Келі.
— Всередині дім більший, ніж зовні, — сказав Морт, а тоді звернувся до Ізабелл. — А ти всюди подивилася?
— Я навіть Альберта не знайшла. Не пригадую, щоби колись його не бувало вдома.
Вона чемно кашлянула, пригадавши про обов’язки господині.
— Може, хтось хоче пити?
Келі не звернула на пропозицію уваги.
— Я чекала, що це буде замок. Чорний, великий, з високими темними вежами. А тут підставка під парасольки.
— В ній коса стоїть, — зауважив Гостроріз.
— Ходімо усі в кабінет і присядемо, впевнена, нам усім це буде на користь, — поспішно запропонувала Ізабелл і штовхнула двері, оббиті чорною тканиною.
Гостроріз і Келі зайшли всередину, про щось сперечаючись між собою. Ізабелл взяла Морта під руку.
— Що ми робитимемо далі? Батько розлютиться, якщо їх тут знайде.
— Я щось придумаю, — відповів Морт. — Перепишу біографії абощо. — Він втомлено всміхнувся. — Не переймайся так. Щось вигадаю.
Двері грюкнули за його спиною. Він озирнувся й побачив Альбертів вишкір.
Величезне шкіряне крісло повільно розвернулося. Смерть дивився на Морта, склавши кістляві пальці. Упевнившись, що всі достатньо нажахані, він заговорив:
— ПОЧИНАЙ, Я УВАЖНО СЛУХАЮ.
А тоді підвівся. Здавалося, його зріст більшав, а світла в кімнаті ставало менше.
— І МОЖЕШ НЕ ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ, — додав він.
Келі сховала голову в мантію на широких Гострорізових грудях.
— Я
— Пане, я, — почав Морт.
