Ветераном команди є і правий захисник Володимир Єрохін, якого любителі футбола називають «солдатом» за його самовідданість і стійкість, за вміння повністю віддаватись грі, на відчайдушну боротьбу з нападаючими, я б сказав, навіть за готовність до самопожертви.
Місце Віталія Голубєва, який зробив для команди так багато, зайняв новий центр захисту Василь Турянчик. Про нього можна було б говорити дуже багато, бо не часто зустрічаєш такого хлопця — спортсмена з голови до п’ят. На перших порах всі бачили, що Турянчик поступається своєму попередникові і в техніці, і в розумінні гри. Коли грав Голубєв, створювалось враження, що перед вами футболіст, в якого ноги на шарнірах і вони можуть викручуватись в усі боки — куди треба. Турянчик теж технічний гравець сміливий і невтомний. Але йому бракувало чуття ситуації. І те, що легко розгадував Віталій завдяки своїй інтуїції і вмінню правильно вибирати місце, від Турянчика вимагало величезного напруження всіх сил. Йому бувало важко, він часто залишав поле знесилений. Але він жодного разу не поскаржився і вперто йшов до своєї мети — стати абсолютно надійним центром захисту.
Слід сказати, що до кінця сезону він став добрим захисником, у якого з’явилися чудові перспективи на майбутнє.
Лівим захисником у нас виступали теж молоді гравці — Анатолій Сучков і Володимир Ануфрієнко. Вони прогресували з кожною грою і, хоч інколи допускали прикрі помилки, все ж сезон провели досить рівно.
У півзахисті разом зі мною грали Йосип Сабо і Володимир Сорокін — молоді, але вже відомі на Україні футболісти. Особливо зріс Сабо. Коли він прийшов у колектив, важко було встановити, де — саме йому краще грати. Він умів атакувати і захищатись, але його фізична підготовка була незадовільною і тому необхідної користі він дати не міг.
Та минув рік, і Сабо став справжнім атлетом, підвищилась і його техніка. Гравець, який в основному вмів руйнувати комбінаційні ідеї суперників, він тепер перетворився і на творця атак. Особливо яскраво це проявилося тоді, коли Йосип став грати третього півзахисника і був зобов’язаний підтримувати напад систематичними рейдами вперед. І зрештою Сабо став улюбленцем глядачів, симпатії яких безпомилкові. Він і голи забивав, і нейтралізував навіть таких сильних інсайдів, як Сальников та Бубукін.
Абсолютно новою тепер була лінія форвардів команди, в якій тільки молодий ще за віком Віктор Каневський міг вважатись ветераном. Тут часто робились перестановки, в яких брали участь Ігор Зайцев, Олег Базилевич, Віктор Серебреников, Віктор Каневський, Юрій Ковальов, Андрій Біба, Валентин Трояновський, Валерій Лобановський, Іван Диковець (він після одужання повернувся в колектив). Не все гаразд було в нашому нападі, хоч загалом він став одним з найсильніших у країні. Не вирішено було питання і про найкращу кандидатуру на роль «дев’ятки», а без постійного лідера атак грати нелегко. Зате динамівці здобули чудових країв і інсайдів. Молоді футболісти Базилевич, Лобановський і Серебреников увійшли до списку найсильніших гравців Радянського Союзу. І що особливо приємно — в них різний почерк. До кожного з них суперникам доводиться пристосовуватись по-різному, а як це інколи важко, я знаю з власного досвіду.
І справді, Олег Базилевич, при своїй зовнішній тендітності, гравець надзвичайно темпераментний. Він володіє неабиякою швидкістю і часто легко випереджає в бігу своїх сторожів. З прострілів Базилевича після блискавичних проходів по краю наші нападаючі забили багато голів. Він і сам провів їх чимало. В цьому йому допомогла чисто команівська риса — ривок на воротаря, коли б’є партнер по нападу. В результаті він часто добивав м’ячі в сітку. Перші свої ігри уже в ролі постійної «семірки» Олег Базилевич провів з таким піднесенням і такою майстерністю, що, здавалось, на краю з’явилась «ракета». Це збило з пантелику багатьох суперників.
Іншого складу Віктор Серебреников. Я б назвав його «молоточком». Якщо в нього виникає можливість пробити по воротах, він це робить, не вагаючись ані миті. В результаті — вісім забитих голів у половині зіграних нами матчів. Високий процент! Однією з кращих рис Серебреникова є хороший спортивний запал, бажання вести боротьбу за кожний м’яч, технічна гра на швидкості і влучний удар — короткий і різкий, як постріл.
Яскрава і своєрідна постать Валерія Лобановського, який був вимушений тимчасово зміститись з центру на лівий край і несподівано для себе самого знайшов там загальне визнання. Лобановський зрілий майстер дріблінга. Чудово володіючи м’ячем, він здатний, наче бавлячись, обвести двох і трьох захисників, подати м’яч під удар так, що не забити гол часом просто неможливо. Зрештою проти Лобановського почали ставити двох захисників, — один з них безпосередньо опікав форварда, а другий — підстраховував. Але і це не завжди рятувало суперників від голів. Так, зокрема, було в матчі з ростовськими армійцями, коли він забив наш «срібний» гол.
