Та стало відомо, що знайомство, на жаль, не відбудеться. Фашистський диктатор Франко порушив неписані закони спорту, який стоїть осторонь політики, і позбавив нас та своїх футболістів можливості помірятися силою в чесному двобої. Ми готувались до матчу ретельно, до останньої хвилини не вірячи, що гра не відбудеться. Але нікому, очевидно, не вдалося зламати упертості зарозумілого диктатора. Гравці збірної СРСР з приводу цього опублікували в пресі свій протест.
Тренування наші продовжувались, і ми з нетерпінням чекали моменту, коли виступимо в Марселі проти команди Чехословаччини. Її успіхи останнього часу загальновідомі. Але ми і не розраховували на те, що в розиграші кубка можна зустрітися з слабким суперником, тим більше — у півфіналі. З чеською збірною ми давно не грали і не знали, в якому ключі вона нині грає. Тому неможливо було заздалегідь скласти і план наших дій. Ми хвилювались.
І все ж у Марселі ми жили за таким розпорядком дня, наче перебуваємо вдома, на звичайному учбово-тренувальному зборі. Вставали рано, виконували спеціальну зарядку, снідали, займались теорією. Потім обідали, відпочивали, читали газети і книжки, а вже ввечері виходили на поле. Закінчувався наш день також «мирно» — переглядом нових кінокартин різних іноземних компаній… Майже ніяких розмов про важливу гру, ніяких «накачок». Я б сказав, що ми надто спокійно жили у Франції. Зате наші керівники Г. Качалін та М. Старостін були присутні на всіх тренувальних іграх чехів і вже мали про них певне уявлення. Їх висновок був лаконічним — застосувати щільну опіку чехів по всьому полю, темп тримати високий. Це мало в певній мірі нагадувати американський баскетбольний пресінг. Останнім часом ми вже використовували такий принцип і одразу зрозуміли, чого бажають від нас тренери.
І ось ми виходимо на гру. Я не бачу серед своїх старих чеських знайомих принаймні половину гравців. Команда обновлена в усіх лініях. А як грає вона, в якій манері? Перед нами стояли справжні атлети, всі як на підбір. Колись чехи діяли неквапно (я це добре пам’ятаю), силової боротьби уникали, зловживали поперечними передачами і не дуже любили темп, віддаючи перевагу спокійному, академічному розиграшу м’яча з технічним виведенням гравця на зручну позицію для завершального удару. Але ж не може бути, щоб час не вніс корективів у їх ігровий почерк. Новий склад — це, звичайно, новий стиль. Але який?
Відомо, що кубкові ігри — особливі, найважчі. Для них характерна надзвичайна запеклість боротьби. Тут кожна помилка може стати фатальною. Англійці, наприклад, більше пишаються виграшем кубка країни, ніж завоюванням звання чемпіона. Між іншим, «біографія» їхнього кубка має досить цікаву історію. Кубок Англії розігрується аж з 1872 року. 23 роки все йшло нормально. Але коли в 1895 році його завоювала бірмінгемська команда «Астон Вілла», кубок за проханням одного купця був виставлений з метою реклами у вітрині магазину. Невдовзі його викрали. Природно, були об’явлені розшуки і обіцяна величезна винагорода тому, хто знайде срібний кубок і поверне його англійцям, які так поважають традиції. Але все було марно. Кубок зник безслідно. П’ятнадцять років розшукували його найдосвідченіші детективи, але проникнути в тайну так і не зуміли. Зрештою, англійці в 1911 році виготовили новий кубок. Саме той, який і тепер вручається кожного року в першу суботу травня команді-переможниці з рук одного з членів королівської сім’ї. Всі вже давно забули про цю історію. Аж ось у 1958 році до бірмінгемської поліції звернувся 80-річний дідуган і заявив, що це він 63 роки тому вкрав кубок, завойований «Астон Віллою». Інші учасники крадіжки вже давно померли. Тільки він зостався в живих і не хоче тягти за собою таємницю на той світ. А що ж сталося з кубком? Він був переплавлений на дрібні монети.
Готуючись до матчу з чехами, ми догадувались, що вони гратимуть саме в кубковому стилі, і переконались у цьому вже після перших хвилин зустрічі.
Чехів не злякав темп, запропонований нами, вони одразу ж повели гру в різкому атакуючому стилі. Секундна стрілка ще не встигла зробити трьох повних обертів, як над нашими воротами нависла справжня загроза. Буберник на якусь мить висковзнув з-під контроль, підхопив м’яч, який неправильно зрізав Масльонкін, і тільки відчайдушний кидок Яшина врятував становище. В мене все похололо: адже за Буберника відповідав я. Коли таке трапляється на самому початку матчу, то важко взяти себе в руки.
