Валерій саме тоді і розгубився, вирішив пробити вправо і промахнувся. Куди ж він буде бити сьогодні? І що думає про його намір Яшин? Всі ми розуміли, що діється в душі нашого лівого крайнього. Макаров навіть вийшов з своїх воріт і відвернувся, щоб не бачити, так би мовити, повторення трагедії.
І Лобановський, на мій погляд, прийняв правильне рішення. Він пробив вліво, тобто туди, куди звик, пробив таким ударом, в якому був упевнений. М’яч просвистів повз Яшина. Той зробив відчайдушний кидок, здогадавшись, де саме чекатиме на нього біда, але до м’яча не дотягнувся. Цей епізод зайвий раз повинен переконати, що хитрувати на полі не варто, а слід робити те, що ти вміли виконати в найкращий спосіб.
Отже ми вже ведемо рахунок — 2:1. А ще через деякий час Микола Каштанов, наш молодий нападаючий, що вперше вийшов на поле грати за основний склад, легко відірвався од свого опікуна і провів ще один гол.
Після цієї перемоги ми стали єдиною командою, яка в усіх проведених матчах взяла по два очка. А коли в п’ятому турі ми з таким же рахунком перемогли і «Молдову», то навіть торпедівців обійшли на два очка. Цікаво, що перша чверть попередніх ігор принесла нам безперечну перевагу над іншими колективами по всіх показниках.
Торпедівці пропустили 4 м’ячі, ми теж 4. Але ми забили 17 голів, а москвичі тільки 9. Баланс ЦСКА — 9:8, «Спартака» — 11: 4, «Локомотива» — 6:5, динамівців Тбілісі — 7:6 (такий же, як і московських динамівців). Крім того, більшість з них уже мала поразки. Так ми стали лідерами чемпіонату.
Але гра в Кишиневі дорого нам обійшлася: зазнали травми Каневський і Базилевич. Мене ж і Лобановського викликали до Москви, де ми мали виступити за московське «Динамо» проти англійської команди «Астон Вілла», а потім зіграти і за збірну СРСР. Таким чином кияни залишались без чотирьох гравців основного складу, а попереду був матч з московським «Спартаком».
Цю зустріч мені й досі важко пригадувати. Послаблений склад «Динамо» намагався протистояти грізному суперникові, але сили були надто нерівні. Щоправда, і «Спартак» виступав без двох основних гравців, зокрема без досвідченого Ігоря Нетто. Але на правому краю в нього знову з’явився наполегливий і обстріляний Борис Татушин, який в парі з Ісаєвим грає напрочуд ефективно. І ось ми сиділи на трибуні серед глядачів, приречені на вимушений відпочинок, а наші товариші вели нерівну боротьбу. Лише той, хто хоч раз опинявся в нашому становищі, може зрозуміти, що ми переживали в ті хвилини. Кияни програвали 0:2. Програвали після п’яти важливих перемог. Тепер у нас і торпедівців стало по 10 очок. Лідерство було поділено.
Матч столичного «Динамо» з «Астон Віллою» дав можливість Валерію Лобановському в повній мірі проявити себе в ролі центрального нападаючого. Ми повинні були тільки допомогти своїм московським товаришам, але для нас самих то був своєрідний іспит тактичного характеру. Лобановський зіграв цей матч так, як він уявляв собі сучасні дії «дев’ятки». Я, зайнявши звичне місце в півзахисті, прагнув постачати його точними передачами, щоб він міг починати атаки з вигідних і зручних положень.
Зовні це могло б нагадати здвоєний центр нападу, бо я часто йшов вперед, а Валерій відтягувався до мене, в глиб поля.
Існує думка, що центральний нападаючий мусить весь час «тиснути» на центрального захисника суперника, примушуючи його тим самим триматись у певній зоні. А це, в свою чергу, звільнить оперативний простір для дій півсередніх. Валерій дотримується іншого погляду. Він вважає, що саме центральному нападаючому насамперед потрібен оперативний простір. Він хоче бачити всіх партнерів по нападу, хоче мати можливість «потримати» м’яч, поводити його, щоб виманити на себе захисників, і тоді «кинути» в коридор, що звільнився, своїх товаришів. Крім того, відтягуючись назад, центральний нападаючий дістає можливість діяти і як таран. Якщо ж він буде весь час висунутий вперед, то обмежить сферу своїх дій, втратить оперативний простір і через те гратиме, по суті, в півсили.
Без перебільшення можна сказати, що в матчі проти «Астон Вілли» Валерій Лобановський зіграв блискуче. І саме з його допомогою були проведені два голи у ворота англійців.
Але його точка зору не знайшла підтримки в збірній СРСР. Там йому пропонували грати так, як він не хотів би: висунувшись далеко вперед. Гра Валерія одразу стала блідою, а в ряді випадків і безпорадною. Він сам згодом скаржився, що почував себе так, ніби в нього були зв’язані руки і ноги.
Збірна клубів СРСР програла зустріч. Кожен з нас, так би мовити, вніс свою частку в цю поразку. Не в кращий спосіб діяв і я: дуже боліло коліно — далася взнаки стара травма. Довелось мені грати, хоч як це дивно, однією ногою, лівою, бо правою було боляче бити по м’ячу.
