Нарешті фінальний свисток. Ми перемогли — 1:0. Перший, кого ми кинулись качати і цілувати, був воротар Макаров. Так, завдяки йому наші ворота залишились недоторканими.
Зараз, пригадуючи ці події, я не можу зрозуміти, зокрема, як він врятував нас в одній з гострих ситуації, йому пробили в правий нижній кут воріт. Він в падінні дотягнувся до м’яча і відбив його. Але недалеко. Хтось миттю вдарив удруге в лівий кут. Здавалось, абсолютно неможливо врятуватись. Але Макаров взяв і цей м’яч!
П’ятнадцять сезонів грає він у воротах київського «Динамо», «переживши» багатьох інших воротарів. А форму зберіг високу. Весь минулий сезон Макаров грав так, що його колеги могли б просто позаздрити киянинові. Ось чому я рішуче заперечую, коли навіть від авторитетних знавців чую:
— А знаєте, цьому футболістові вже час піти на відпочинок, йому ж за тридцять!..
Ні, не вікові дані повинні визначати — грати такому-то футболістові чи ні. Тільки спортивна форма, стан здоров’я, моральна підготовка можуть бути єдиним критерієм. Про це свідчить гра не тільки Макарова. Наприклад, харківський воротар Микола Уграїцький, старший за Макарова на рік, весь минулий сезон також демонстрував чудову майстерність і в свої 34 роки зробив для «Авангарда» більше, ніж могли б зробити його молоді колеги. Саме Уграїцький виявився найбільш «невразливим» воротарем чемпіонату минулого року.
Ми повернулися до Києва в чудовому настрої. За два тури динамівці скоротили розрив у очках між собою і торпедівцями до одного. І тепер ми мали зустрітися з лідером, який тривалий час очолював турнірну таблицю. Ну що ж, побачимо — хто кого!
Перед початком матчу мені довелось почути розмову між Вадимом Синявським і нашим коментатором. Вони обмінювались думками з приводу матчу, який мав зробити одну з команд головним претендентом на золоті медалі. Синявський не без іронії дивився на киянина і зрештою сказав:
— Я наперед висловлюю вам своє співчуття, колего!
Взагалі в той день я побачив у нашому дворику на стадіоні багато представників Федерації футбола СРСР, які приїхали подивитись на «матч сезону». Багато хто пророкував перемогу автозаводців.
Сам я в тому матчі не брав участь — у мене боліла нога. Тренер Соловйов вирішив, що мені треба відпочити. З лави запасних я чудово бачив усе, що діється на полі.
Обидві команди вийшли на матч у бойових складах. За «Торпедо» виступали всі сім футболістів, що входили до збірної СРСР — Медакін, Іванов, Метревелі, Батанов, Маношин, Воронін, Гусаров. За «Динамо» грали Макаров, Кольцов, Щегольков, Сучков, Сабо, Турянчик, Базилевич, Серебреников, Каневський, Трояновський (він вийшов у другому таймі), Лобановський і Біба.
Вже з перших хвилин стало ясно, що торпедівцям важко. Метревелі був швидко і надійно «заблокований». Він навіть перейшов з свого правого краю на лівий. Був нейтралізований також Іванов. Наш півзахист щоразу почав підключатись до атак, і півсередні москвичів усе частіше відтягувались на захист своїх воріт. А це знизило активність нападу автозаводців Зустріч здебільшого нагадувала гру в одні ворота. Чемпіон нічого не зумів протиставити срібному призерові. До того ж автозаводцям був не під силу темп гри. Вони виглядали надто втомленими, бо весь сезон грали майже тим самим складом. А наші резерви були такими солідними, що тренери раз у раз давали відпочити тому чи іншому гравцеві. Так, саме наявність повноцінних і боєздатних резервів вирішувала в заключній фазі чемпіонату долю кожної команди.
Я зрозумів, що результат матчу, по суті, уже ясний. Мова могла йти тільки про кількість голів. А їх усе не було. Наші не досить влучно вели обстріл воріт. Добре грав і воротар торпедівців Глухотко.
Та ось почався другий тайм. На полі з’явився Валентин Трояновський. І тут же була введена в бій наша «важка артилерія». Трояновський несподівано ударив по воротах здаля, а Глухотко не сподівався, що йому наважаться бити з такої відстані. Непередбачливий воротар був змушений провести м’яч очима. 1:0.
Минуло кілька хвилин, і знову дальній удар досяг мети. Цього разу снайперське вміння продемонстрував Андрій Біба. Тільки тепер, коли рахунок став катастрофічним, торпедівці зробили останню спробу активізуватись. У першому таймі лише Метревелі зумів тричі пробити по наших воротах. Тепер уся п’ятірка торпедівських форвардів кинулася в атаку. Але психологічно матч уже був програний чемпіоном, і його запалу вистачило ненадовго. Цікавий поєдинок був дещо зіпсований грубою поведінкою півзахисника торпедівців Валерія Вороніна, якому за неодноразове порушення правил суддя запропонував залишити поле.
