Цей матч висунув нас на перше місце з 35 очками. У «Торпедо» стало на очко менше. Ще одну перемогу здобув «Спартак» — над «Локомотивом» — 4:1, а армійці перемогли ростовських одноклубників. Перші місця розподілялись так: «Динамо» — 35 очок, «Торпедо» — 34, ЦСКА — 33, «Спартак» — 31. Боротьба набувала надзвичайної гостроти. Кожна помилка, кожен зрив могли дати найнеприємніші наслідки. І з бажанням здобути ще одну перемогу, яка закріпила б наше лідерство, ми вирушили в Харків — на поєдинок з «Авангардом». Але ми знали, що харків’яни без бою не віддадуть нам два очка. Так воно й сталося. «Не пішла» в нас гра. Слизьке поле і дощ зіпсували зустріч. Позначилось на ній і те, що ми надто вірили в свою перевагу. То чи варто дивуватись непередбаченому розвиткові подій? Вже на перших хвилинах матчу прикра помилка захисників коштувала нам гола. А харків’яни, переконавшись, що не такий страшний чорт, як його малюють, сміливо і дружно перейшли в напад. Багато небезпечних моментів створив біля наших воріт їхній нападаючий Микола Корольов — атлетично побудований спортсмен, що володіє гарматним ударом. Але подвоїти рахунок господарі поля не зуміли.
Лише після відпочинку деяка територіальна перевага була на нашому боці. Проте ми ще довго не могли відігратись. Нам перешкоджав це зробити насамперед воротар Уграїцький. Він не раз з честю виходив з дуже важких ситуацій. А взагалі захист харків’ян, з яким ми вперше зустрілися в спортивній боротьбі, проявив себе з найкращого боку. Було просто дивно: заслужений майстер спорту Олександр Пономарьов, старший тренер «Авангарда», сам у минулому такий блискучий нападаючий, зумів прищепити своїм вихованцям смак до оборони і побудував справді надійну захисну фортецю. Але про це трохи далі.
Ще одну нічию ми зробили в наступному турі з столичними залізничниками. Але вона принципово відрізнялась від попередньої. Трапилося ось що. Атаки розпочали кияни. Наша команда прагнула в цей день зіграти якомога краще з двох причин. По-перше, у столиці України проходив XXІІ з’їзд Комуністичної партії республіки, на трибунах стадіону імені М. С. Хрущова було багато делегатів з’їзду, і нам дуже хотілося порадувати їх перемогою. По-друге, потрібні були очка, бо в попередньому турі торпедівці розгромили «Пахтакора» (6:0) і наздогнали нас.
Спочатку все йшло гаразд. Без особливих труднощів наш напад перегравав захист «Локомотива». Особливо гостро грали Серебреников, Базилевич і Каневський. Як завжди, «плів мережива» в зоні лівого крайнього Лобановський, виводячи своїх партнерів на завершальний удар. Перевага динамівців посилювалась дедалі більше. Нарешті дальній удар Каневського досяг мети. М’яч, пробитий з величезною силою, врізався в сітку під верхньою перекладиною. Ще кілька атак, і Каневський знову вразив глядачів віртуозним ударом з дальньої дистанції.
Ми сподівались, що доля матчу уже вирішена. Та ось після перерви на полі з’явився ветеран «Локомотива» Віктор Ворошилов. Гра одразу набула іншого характеру. Тепер залізничники починають демонструвати і бажання і вміння боротись за перемогу до кінця. Зрештою їм вдалося відіграти обидва голи. Так ми віддали очко, яке вважали вже своїм. А наш головний конкурент «Торпедо» переміг ЦСКА (3:0). Автозаводці знову обійшли нас на одне очко. Щоправда, ця перемога лідера відсунула від нас армійців на чотири очка. Та з’явилась нова загроза — спартаківці виграли у тбіліського «Динамо» і майже впритул наблизились до нас (37 очок у нас, 35 у них).
Гострота боротьби досягла свого апогею. Ще ніколи шанси кількох команд одразу не були такі однакові або приблизно рівні. Але то був останній тур «неясності». Починаючи з наступного, ми стали стрімко відриватися од своїх «переслідувачів». Однак ще мало хто вірив у нашу перемогу. Більшість знавців спорту вважали, що після двох перемог підряд торпедівці нарешті розігралися на повну силу і тепер їм відкрито шлях до золотих медалей. Блискуча репутація автозаводців гіпнотизувала свідомість багатьох знавців футбола, перешкоджала їм правильно оцінити наші колективи. І коли в шостому турі «Торпедо» вдруге програло «Спартаку», це справило враження вибуху. А коли вони після цього зазнали поразки і від єреванського «Спартака», то всі, нарешті, зрозуміли, що чотири поразки у фіналі — не випадковість.
Неважко зрозуміти те завзяття, з яким торпедівці готувалися до поєдинку з новим лідером, тобто з нами. То була їх остання надія виправити становище, остання спроба повернути собі лаври найсильнішого. Перемога і тільки перемога! Ось про що думали автозаводці напередодні матчу.
