А ось на сцені і Володимир Ануфрієнко — високий, кудлатий, чомусь надто суворий. Він зростав на моїх очах. Колись губився на полі. Поступово став універсалом. В захист — будь ласка! В півзахист — теж можна!
Тепер підходить до Гранаткіна Василь Турянчик — герой «торпедівського» матчу. Він ще не раз примусить говорити про себе. Адже завжди, коли команді скрутно, Василь рішуче йде вперед і… виручає.
Йосип Сабо — його партнер, партнер Лобановського, мій партнер. Наймолодший серед нас, можливо, і найперспективніший. Хтось сказав про нього — півзахисник нового типу. Це правда.
А ось поспішає і веселий Олег Базилевич. Він звик поспішати. Здається в нього стільки швидкості в кожному русі, що її вистачить на двох футболістів. Недарма ж кажуть — «реактивний Базилевич». Він майстер загострень. Я б сказав, і «майстер» характеру — завжди веселий, життєрадісний.
Віктор Серебреников не приховує посмішки. Очевидно тому, що радість завжди вирує в ньому. Він виніс на собі в сезоні найбільше навантаження, бо пропустив тільки один матч. У 29 інших бився за перемогу з усіх сил.
Гранаткін тисне руку нашому капітанові. Каневський солідно відповідає тим же. Чудовий форвард, найкращий наш снайпер! 18 голів на його цьогорічному рахунку. Все робить для команди.
Валентин Трояновський приймає медаль і поспішає на місце. Він любить залишатись у тіні. «Валет» — так ми звемо його — трудівник, яких не часто зустрінеш. Наш стратег, наш всюдисущий форвард, який може виручити навіть захисника, його «вузька» ділянка — все поле. У Лобановського одразу підвищується настрій, коли Трояновський бере участь у грі.
— О, Валет! — захоплено вигукує він. — Валет усе вміє. Розумієте — все!
А сам Лобановський! Він одержує медаль під бурхливі оплески всього залу. Це й зрозуміло. Віртуозне володіння м’ячем, бездоганне виконання кутових і штрафних ударів. Переважна більшість голів забита з його допомогою і участю. Лобановського нерідко опікають двоє-троє суперників. Але все дарма!
Андрій Біба! Гол тбілісцям, пам’ятаєте? Рідкісний по красі удар і… два очка. Взагалі, який гол вважати нам «золотим»? Гол Василя? А може, цей гол Біби? Адже кожен з них — крапля золота в нашу спільну чашу.
Один за одним проходять по сцені мої товариші, мої друзі. І серце повниться гордістю за них, за нашу команду. Минуть роки, але цей склад київського «Динамо» ще довго згадуватиметься болільникам, аматорам футбола!
Минають дні, тижні. Вже відсвяткували ми одруження Базилевича, присвоєння звання заслуженого майстра спорту Олегу Макарову. Наші керівники стали заслуженими тренерами. Хлопці повернулись до навчання і праці. Почались звичайні будні команди: футбол на снігу, акробатика, плавання, легка і важка атлетика. Частина команди тренується в складі збірної СРСР, готуючись до поїздки в Чілі на першість світу. Закипіла робота і в Москві, і в Києві. Адже нелегко буде нам у новому сезоні. Проти чемпіонів усі команди грають з подвоєною енергією. Але я вірю в наш колектив. Він молодий, працьовитий, дружний. У команди непогані резерви — наші юніори. Можливо, спортивне щастя ще не раз посміхнеться нам. А це повинно трапитись, бо ми продовжуємо наполегливо штурмувати висоти спортивної майстерності. Попрацювати, природно, є над чим, як завжди є чому вчитись. У нас є ще чимало недоліків. Ми знаємо їх і прагнемо усунути. В цій самокритичності — запорука дальшого прогресу.
Пережили ми наприкінці такого славного для нас сезону і кілька неприємних хвилин — прощалися з ветеранами і тими, хто не підійшов для «Динамо». Дуже сердечно проводили ми Володимира Єрохіна, який зробив стільки хорошого для нашої команди. Шкода, що спортивна форма не дозволила йому бути серед нас, коли ми завойовували золоті медалі, йому не вистачило одного сезону. По-товариському попрощалися ми і з Каштановим, Клюєвим, Меншиковим. Що ж, вони молоді гравці, в них ще все попереду. При серйозній роботі над собою ці юнаки можуть ще стати добрими футболістами.
… Здається, я сказав усе, що хотів. Звичайно, я не міг перелічити всі країни, де побував, і всі матчі, в яких брав участь. Перших, мабуть, уже десятки, других — сотні. На жаль, пам’ять не зберігає все без винятку. В ній залишається тільки те, що справило найбільше враження. Тому я розповів лише про окремі етапи свого спортивного життя. Хай дарують мені читачі, що, назвавши свою книгу «На футбольних меридіанах» і, отже, маючи намір в основному розповісти тільки про цікаві футбольні подорожі, я немало сторінок присвятив техніці і тактиці футбола, грі півзахисника. Мені здається, що так і треба було зробити, бо всяка книга, в тому числі і моя, повинна давати підростаючому поколінню спортсменів якусь конкретну користь.
