Ніби ми злодії полностью

Я розплющив очі. Єдиним, кого я зараз бачив, був Джеймс, який опустився на одне коліно й дивився на Річарда з відвертою зневагою.

— Тоді за нас нехай говорять руки! — вигукнув я і, кинувшись до Річарда, «встромив» ніж йому під ту руку, що була далі від глядачів. Інші змовники раптом ожили й тепер юрмилися довкола нас, наче оси. Річард підвів на мене очі, вискалившись, міцно зціпивши зуби. Я «висмикнув» ніж і хотів був позадкувати, але він вхопив мене за комір. Тканина на горлі так натягнулася, що я втратив змогу дихати. Я впустив ножа, вчепився обіруч у його зап’ясток, але Річардів великий палець раптом перетиснув мені сонну артерію.

Перед очима вже все пливло, коли Річард раптом відпустив мене, заревівши від болю, — це Александр учепився йому в чуприну й смикнув назад, відриваючи від мене. Я важко гепнувся на куприк, хапаючись за горло.

Хтось заломив Річардові руку за спину, ще з пів десятка змовників накинулися на нього з ножами, геть забувши про план мізансцени. У загальній колотнечі Річард несамовито смикнувся й копнув Філіппу просто в живіт з такою силою, що збив її з ніг. Вона осіла на сходи — я саме зіп’явся й устиг побачити, як вона падає, і в моєму горлі застряг несамовитий крик люті. Я відштовхнув Цінну й упав навколішки біля Філіппи. Вона підняла голову, притискаючи долоні до живота й судомно хапаючи повітря, — від удару їй забило подих.

Раптом увесь цей безум ущух, я озирнувся, стоячи навколішки над філіппою, яка мовчки чіплялася за мою ногу. Річард стовбичив, оточений захеканими змовниками, руки його висіли уздовж тулуба. Александр досі міцно тримав його волосся в кулаку. Джеймс у роздертому костюмі стояв обіч, стискаючи ніж.

Низьким від ненависті голосом Річард промовив:

— І ти, мій Бруте?

Джеймс ступив назустріч й приклав лезо йому до горла.

РІЧАРД: Цезарю, впади!

Джеймсове обличчя було лячно невиразним. Він зробив різкий рух ножем — Річард видушив якийсь короткий булькітливий звук і опустив голову на груди. Александр і решта змовників один за одним розтиснули руки — і Річард нарешті осів на підлогу. Коли всі виструнчилися, другий і третій курс ошелешено витріщалися то на мене, то на Джеймса, то на Александра — витріщалися розширеними очима, дуже гостро усвідомлюючи, що на нас зараз дивиться вся зала і що сцена цілком і повністю вийшла з-під контролю. В однієї дівчинки з масовки ще залишалася репліка, але вона, схоже, геть про це забула, тому що всі мовчали. Александр зачекав ще трохи, а тоді не витримав і заговорив замість неї.

— Свобода! Воля! Впала тиранія! — він дав найближчому другокурснику штурханця ліктем. — На вулицях про це розголосіть.

Решта засовалася, зітхнула полегшено. Філіппа судомно втягнула повітря — до неї поверталася змога дихати. Я допоміг їй сісти, а Александр тим часом уривчасто роздавав накази:

— До римлян говоріть з усіх трибун:

«Свобода, воля, звільнення від гніту!».

Аж тоді звернувся до змовників Джеймс, і його спокій, схоже, трохи підбадьорив їх:

— Сенатори, не бійтеся! Народе!

Не треба бігти! Владолюбства борг

Оплачений.

Ми знову повернулися до тексту — наче нічого незвичайного не сталося. Але, коли ми з Філіппою зіп’ялися на ноги, я мимоволі озирнувся на Річарда. Той лежав незрушно, тільки повіки лиховісно тремтіли, а на горлі набухала й смикалася жилка. -

Коли зірвалася змова Брута й Кассія, у моїй голові нарешті трохи прояснішало. Річард під час антракту пішов із театру, ніхто його не бачив аж до четвертого акту, коли він повернувся привидом Цезаря — марою, яка здавалася ще лиховіснішою через свій незворушний кам’яний спокій. Завіса впала о пів на одинадцяту вечора, у мене все тіло нило від утоми, але багаторівнева драма сцени вбивства й передчуття вечірки гнали геть сонливість і тримали в напрузі. Коли я вмився, зняв костюм і перебрався у власний одяг, більшість студентів другого й третього курсів уже встигли піти. Джеймс та Александр чекали на мене в коридорі за сценою з чотирма вже скрученими цупкими косяками — по одному для нас і один для Філіппи, яка вже пішла до Замку перевдягатися. Ми вийшли з ДИМу й неквапом рушили стежкою крізь ліс, запхавши руки до кишень. Першу сцену третьої дії ми не згадували, лишень Александр зауважив коротко:

— Сподіваюся, урок він засвоїв.

Коли до Замку залишалося метрів десять, крізь густу тінь дерев ринуло розпечене світло вечірки. Ми зупинилися, щоб докурити, потім втоптали недопалки у вологу глицю. Александр розвернувся до нас і промовив:

— Тиждень видався довгенький. А тепер я маю намір завершити його довгенькою ніччю, і якщо вам двом до півночі не випаде королівського перепихону, я сам подбаю про те, щоб ви його отримали до ранку — королівський чи ще бозна-який. Второпали?

Я: Щось воно звучить геть-чисто як зґвалтування на побаченні.