Із троянди, яка у Рільке є «нічийним сном», з'являється новотвір «нічийна троянда», яка, хоча й виростає із рядків Рільке, проте по суті викликає зовсім інший семантичний та символічний контекст. Конотації, які тут виникають, переводять троянду з її іманентного стану сну в стосунок анонімної приналежності, у сферу негативної (апофатичної) теології, де Ніхто є субститутом відсутнього Бога, а сама троянда постає як містична троянда, яка глибоко вкорінена у міфологічному мисленні багатьох народів, особливо у християнській традиції. Але якщо Бог відсутній, є Ніким, то й троянда, яка належить йому, майже неприсутня, її не існує. Відносини приналежності, які тут, на перший погляд, так яскраво виражені, втрачають будь-яке обґрунтування. Троянда більше не має запаху, не має кольору, не має чітко окреслених контурів. Вона має тільки ім'я — троянда, — проте в поетичному сенсі вона квітне. «Нічийна троянда не належить нікому, вона не має ідентичності, яка може виникнути на основі приналежності. Вона — це Ніщо у стані цвітіння, і цей стан пов'язаний з процесом письма»[128], — зауважує з цього приводу Йоко Тавада. Одним з найважливіших життєвих органів троянди — як і багатьох інших квітів — є маточка (нім. Griffel, лат. pistillum), слово, яке у німецькій мові має також значення античного інструменту для письма (грець, grapheion, лат. stilus). У програмовому вірші Целана «Псалом» ці обидва семантичні значення активовані й тісно пов'язані між собою.
Збірку Нічийна троянда поет у розмові з Альфредом Келлетатом означив як «інтермецо між Мовними ґратами й Зміною подиху»[129]. Проте це висловлювання не повинно вводити в оману, тому що збірка не є перехідною чи проміжною стадією, вона має свій власний, яскраво виражений профіль і вирізняється багатьма інноваційними рисами. Насамперед вона означає оригінальний буттєвий проект, конструювання власного універсуму з елементів, яких досі з такою інтенсивністю не демонструвала жодна інша збірка. Отож вона є не тільки осердям, але й вершиною всього творчого шляху поета і, можливо, його найважливішою поетичною книжкою, в якій взірцево схрестилися всі теми й мотиви його попередньої творчості: єврейська історія, міфологія та релігія з їх містичними рисами й дуже особисто забарвленим стражданням внаслідок Шоа, людське буття у всесвіті, колобіг еволюції, її манівці й перспективи, культурна ідентичність, модальності поетичного промовляння й мовна критика, еротика й кохання, туга за кращим світом… Такий багатий тематичний спектр нечасто можна зустріти в збірці віршів модерного автора.
Вірші Нічийної троянди, які виникали між 1959 та 1963 роками, відображають у своїх 53 поетичних текстах «ліричну рефлексію особливо важких років»[130], які характеризуються серйозною сімейною кризою, огидливою аферою Клер Ґолль зі звинуваченням поета у плагіаті, яка його надзвичайно глибоко вразила, викликаними нею душевними депресіями і першим клінічним перебуванням, але також і початком його довголітньої праці викладачем Вищої нормальної школи, жвавим обміном думками з Неллі Закс, відкриттям російської поезії та отриманням літературної премії Ґеорґа Бюхнера. На цю життєву фазу припадає також робота над його видатним прозовим текстом «Розмова в горах», який є антиципацією імажинарної зустрічі з філософом Теодором Адорно, а також над його поетологічно найважливішою промовою «Меридіан», виголошеною при отриманні Бюхнерівської премії.
