Нічийна троянда полностью

Нічийна троянда має присвяту: «Пам'яті Осипа Мандельштама». У постаті російського поета єврейського походження, який був знищений сталінським режимом, Целан бачив не тільки естетично й поетично спорідненого автора, але й свого побратима по долі, з яким він себе ідентифікував. «Братом Осипом» називає він його в ескізі одного зі своїх віршів. Чимало поезій Нічийної троянди оснащені цим іменем, яке він наводить повністю або розкладає на частини, проте його присутність у збірці завжди відчутна, насамперед у таких поезіях, як «Злодійська і шахрайська балада…», де в багатьох трансформаціях зустрічається споріднений з іменем російського поета словесний корінь «мигдаль» (нім. Mandel), у вірші „Mandorla“, де вже у заголовку зринає латинський варіант назви мигдалю, або у вірші «Полудень з цирком і цитаделлю», де російський поет несподівано постає у дивовижній візії як людська особистість. Целан був першим, хто переклав вірші Мандальштама німецькою і надавав цим перекладам не меншого значення, ніж своїм власним поезіям. У творчості обох поетів існує чимало паралелей і збігів тематичного й формального характеру, які засвідчують їхню близькість. До них належить насамперед концепт поезії як пляшкової пошти й зустрічі, як невпинне перебування в дорозі, але також і такі спільні мотиви, як подих і слово, камінь і зірка, вода і ніч, рука й ім'я. Разом з тим Целан найперше виділяє єврейський елемент мандельштамівської поезії, на чому йому особливо залежало, і вступає з російським поетом у діалог, який ведеться крізь час і простір.

На відміну від віртуальної зустрічі з Осипом Мандельштамом, зустріч з Нобелівською лауреаткою з літератури Неллі Закс була цілком реальною. Целан особисто знав поетесу (до речі, вона була Нобелівською лауреаткою з літератури), яка вже, починаючи з 1940 року, жила у шведській еміграції, обоє перебували у жвавому листуванні й кілька разів зустрічалися у Цюриху й Парижі. У полеміці з Неллі Закс йдеться про проблематизацію юдейських релігійних уявлень, які, перед лицем жахів Голокосту, стали сумнівними. Характерним прикладом цього є вірш «Цюрих, готель Під Бузьком», у якому яскраво виступає діалектика Целанового «антислова».

Ця антиномічна поетична манера означає для Целана дистанціювання від традиційних уявлень, норм і кліше, декомпозицію узвичаєних цінностей, боротьбу проти консервативного мислення, в тому числі й проти узурпації мови та її інструменталізації тоталітарними ідеологіями. «Естетика заперечення» належить до типових целанівських методів образного мислення й перевтілення дійсності — через заперечення, неґацію очевидного досягається розкриття глибших зв'язків між об'єктами та явищами реального світу, їхнє нещадне викриття. У такий спосіб відтак виникає креативний «антипроект», нова реальність, створення якої є питомим завданням будь-якого мистецтва.

Целанівський «антипроект» є водночас новим проектом буття. Нічийна троянда пропонує нам персональну космогонію, зі своєю Землею та своїм небом, зі своїми сузір'ями, зі своїми містами й річками й передовсім зі своїми іменами. «Не зображенням чи інтерпретацією існуючого, а створенням нового, іншого світу в мові, світу як мови, є ця збірка віршів»[134], — наголошує Юрґен Леман. У такий спосіб у Нічийній троянді виникає образний і мовний космос зі власними вимірами й зв'язками, деміургом якого є сам поет.

Просторове втілення цього космосу засноване на семантичних опозиціях та смислових парадоксах: небо — земля, світло — темрява, Ніхто — Ніщо, людина — Бог, вгорі — внизу, близький — далекий, широкий — вузький, важкий — легкий, відкритий — замкнутий, вільний — зв'язаний, криве — пряме і т. д. Крім таких «абсолютних» опозицій нерідко зустрічаються також контекстуальні парадокси типу: «Земля була в них, а вони / копали», «Потьмарення через сяйво», «Стає німотно, стає нечутно / поза бар'єром очей», «Це була / мовби якась калюжа. Це був безмежний став», «Милиця ти і крило», «Корінь Авраама, корінь Єссея. Нічийний / корінь — о / наш», «Полишив скелю камінь», «Безодня небес за чолом», «Ми також співали там Варшав'янку. / Зімкнутими устами», «В повітрі, там зостається твій корінь» та ін. Таке парадоксальне бачення показує світ вже не в строгій гармонії, а в постійних напруженнях і розривах, так що вони видаються нам загрозливими й згубними, що також цілком відповідає їхньому катастрофічному станові після Шоа.

Враження космічних масштабів цього поетичного універсуму підсилюється також введенням астрономічних понять, так, наприклад, багатьох небесних тіл, які зринають у цій поетичній книзі.