Луїс Рів’єра був наймолодшим адміралом американського флоту. Вдягнений у звичний для Вашингтона темно-синій костюм, вигляд мав він, одначе, такий, ніби й досі служить у війську: зачіска-іжачок, міцно зав’язана краватка, блискучі туфлі. Ввічливо привітавшись із Полін та Ґасом, сказав:
— На Восьму армію США в Південній Кореї здійснено масштабну кібератаку.
Восьма армія була найбільшим американським контингентом у Південній Кореї. Полін поточнила:
— Яка саме це була атака?
Полін збагнула, що це перевірка: Луїс використав професійний жаргон, щоб побачити, чи зрозуміє вона. Вона знала цей термін.
— Розподілена атака на відмову в обслуговуванні, — промовила вона ствердно, а не запитально.
Рів’єра кивнув: тест пройдено.
— Так, мем. Від самого ранку наші брандмауери пошкоджено, і сервери лягли від мільйонів фальшивих запитів із різних джерел. Комп’ютери гальмують, інтранет[16] не працює. Засоби цифрового зв’язку вийшли з ладу.
— Що ви зробили?
— Заблокували весь вхідний трафік. Саме відновлюємо сервери й розробляємо фільтри. Сподіваємося повернути зв’язок упродовж години. Відразу зауважу, що управління озброєнням, яке додатково захищене різними системами, не постраждало.
— Хоч це добре. Хто взяв на себе відповідальність?
— Вхідні запити надходили з різних країн, та переважно — з Росії. Однак справжнє джерело, майже напевно, в Північній Кореї. Кажуть, його можна впізнати за характерним почерком, але це поза межами мого розуміння. Я лише переказую вам слова наших фахівців із Пентагону.
— З ясельної групи? — спитала Полін, і Ґас гигикнув. — Уже не перший рік Північна Корея вважає нас ворогами, але вирішила завдати удару по наших системах лише сьогодні. Що це могло б означати?
Луїс сказав:
— Стратеги вважають, що війна в кіберпросторі передує справжній.
— Тобто Верховний керівник вирішив у найближчому майбутньому оголосити війну США?
— Я б сказав, найімовірніше, він
Полін перевела погляд на Ґаса.
— Я згоден із Луїсом, — мовив той.
— Я теж, — кивнула вона. — Луїсе, ми плануємо проводити кібер-атаку у відповідь?
— Командувач контингенту ще розмірковує, і я на нього не тисну, — відказав Луїс. — У нас є потужні ресурси для кібервійни, але він не дуже хоче показувати свої козирі.
Ґас додав:
— Коли розгорнемо власне кіберозброєння, ми хочемо, щоб це стало несподіванкою для ворога і він не встиг як слід підготуватися.
— Розумію... — протягнула Полін. — Але сеульський уряд не поводитиметься так стримано.
Луїс сказав:
— Справді. Я навіть вважаю, що вони вже завдали удару у відповідь. Як гадаєте, чому північнокорейський підводний човен підійшов так близько до Чеджу? Припускаю, його комп’ютерні системи лягли, і він збився з курсу.
Полін скрушно промовила:
— Стільки людей загинуло нізащо. — Підвела очі: — Що ж, Луїсе, дякую вам.
— І вам дякую, пані президентко.
Луїс вийшов. Ґас поцікавився:
— Бажаєте поговорити із Чессом до того, як він подзвонить у Пекін та Сеул?
— Так. Дякую, що нагадали.
— Зараз викличу його.
Спостерігаючи, як Ґас говорить телефоном, Полін думала про те, що сталося за відсутності Джеррі та Піппи. Джеррі переспав з Амелією Джудд, а сама Полін мало не затягнула в ліжко Ґаса. Знала, що шлюб ще можна врятувати, і вона спробує це зробити — мусить заради Піппи — але в глибині душі їй хотілося чогось іншого.
Ґас закінчив і сказав:
— Чесс через дорогу, в будівлі Ейзенхауера. Буде тут за п’ять хвилин.
У Білому домі так завжди. Поки годинами тривала напружена робота, Полін не втрачала концентрації, та щойно наставала пауза, її наздоганяло власне життя. Ґас промовив тихенько:
— Уже за п’ять років вас тут не буде.
— Або й за рік, — докинула вона.
— Либонь, таки через п’ять.
Заглянувши йому в обличчя, вона побачила сильного чоловіка, що намагається висловити наболіле. Подумала, що це могло б означати. Відчула непевність. Це її здивувало, бо такого з нею зазвичай не ста-валося.
Він сказав:
— За п’ять років Піппа вже навчатиметься в коледжі.
Вона кивнула, подумавши: «Чого я боюся?»
Він додав:
— Ви будете вільною.
Вона повторила:
— Вільною...
Нарешті збагнула, до чого все йде, відчувши збудження й острах водночас.
Ґас заплющив очі, опанував себе, тоді розплющив і заговорив знов:
— Я закохався в Таміру, коли мені було двадцять.
Тамірою звали його колишню дружину. Полін уявила її собі: висока темношкіра жінка за сорок, упевнена, стильно вдягнена. У минулому — чемпіонка зі спринтерського бігу, нині — успішна тренерка спортивних зірок. Вона була вродлива й ділова, але зовсім не цікавилася політикою.
Ґас вів далі:
— Ми довго були разом, але поступово віддалилися одне від одного. Ось уже десять років як я сам.
У його голосі чулася нотка жалю, і Полін зрозуміла, що Ґас ніколи не прагнув холостяцького життя.
— Звісно, я не став аскетом: ходив на побачення, познайомився з кількома чудовими жінками.