— Ось канал, що відділяє Південну Корею від Японії, — показав на карті. — Вибух стався із західного краю протоки, біля великого острова Чеджу. Це популярний пляжний курорт, але там також є чимала база BMC.
— На ній дислокуються американські підрозділи?
— Ні.
— Це добре.
Відвідуючи Корею, вона розмовляла з деякими із двадцяти восьми з половиною тисяч американських вояків, що служили там. Частина з них належала до її виборчого округу. Питала, як їм живеться на іншому краю світу. Хлопці запевняли, буцімто вподобали насичене нічне життя Сеула, нарікали лише, що корейські дівчата занадто сором’язливі.
Вона відповідала за тих юнаків.
Ґас торкнувся вказівним пальцем карти, показавши місце, південніше від острова.
— Вибух пролунав неподалік бази. Хоч і близько не був такий потужний, як землетрус або детонація ядерної бомби, його зафіксували сейсмічні сенсори.
— Що могло його спричинити?
— Точно не природне явище. Можливо, старий нерозірваний снаряд, наприклад, торпеда чи глибинна бомба, але фахівці вважають, це було щось більше. Підозріло схоже на вибух субмарини.
— Що каже розвідка?
У Ґаса задзвонив телефон, і він вийняв його з кишені.
— Сподіваюся, це звідти, — сказав він, а тоді глянув на екран. — ЦРУ. Відповідати?
— Будь ласка.
Він відповів на дзвінок:
— Ґас Блейк.
Далі почав слухати.
Полін дивилась на нього. «Жіноче серце теж може бути нерозірваною бомбою, — подумала вона. — Обережніше зі мною, Ґасе, щоб і я не здетонувала. З’єднаєш неправильно два дротики, і вибухну, знищивши свою родину й надії на новий термін, а заразом і твою кар’єру».
Такі недоречні думки навідували її дедалі частіше.
Завершивши розмову, Ґас сказав:
— ЦРУ зв’язалося з Національною розвідслужбою Південної Кореї.
Полін скривилася. НРС була чимось на зразок шахрайської агенції й мала довгу історію корупції, втручання у вибори та інших незаконних операцій.
— Знаю, — промовив Ґас, ніби прочитавши її думки. — Не найліпші наші друзі, та все одно. Там кажуть, що виявили біля узбережжя Південної Кореї підводний апарат, який їм вдалося ідентифікувати як субмарину класу «Ромео». Майже напевно її збудували китайці для північнокорейського флоту. Такі човни здатні нести три балістичні ракети, хоча ми не знаємо цього достеменно. Коли судно почало наближатися до бази на Чеджу, флот відрядив до нього фрегат.
— Той фрегат пробував попередити субмарину?
— Радіозв’язок під водою не працює, тому корабель скинув глибинну бомбу на безпечній відстані від підводного човна. Це єдиний спосіб комунікувати в таких обставинах. Однак субмарина й далі наближалася до бази, тож її дії розцінили як напад. Фрегату віддали наказ застосувати протичовнову торпеду «Червона акула». Вона влучила точно в ціль, знищивши підводний човен разом з екіпажем.
— Таке собі пояснення.
— Я й сам не дуже вірю. Найімовірніше, субмарина випадково зайшла у води Південної Кореї, але там вирішили показати, що вони можуть бути не менш радикальними за Північну.
Полін зітхнула.
— Північ атакує рибальський траулер. Південь знищує підводний човен Півночі. Зуб за зуб. Треба взяти ситуацію під контроль, доки це не зайшло надто далеко. Катастрофи починаються з маленьких проблем, яких не розв’язують вчасно.
Вона не на жарт налякалася.
— Попросіть Чесса подзвонити Ву Баю й обговорити способи, якими Китай може стримати Північну Корею.
— Їм це навряд вдасться.
— Можна хоча б спробувати. Але ваша правда, Верховний керівник може не послухатися. Диктатором бути важко через те, що твоє становище ненадійне. Хватку не можна послабляти ані на мить. Тільки даси слабинку, як одразу в повітрі пахне кров’ю і починають збиратися шакали. Макіавеллі писав: краще, щоб тебе боялись, аніж любили, однак це неправда. Популярний лідер може помилятися, але втримається до часу; тиран — нізащо.
— Можливо, нам вдасться вгамувати Південну Корею.
— Нехай Чесс і з ними побалакає. Раптом переконає їх укласти якусь мирну угоду з Верховним керівником?
— Вмовити президентку Но буде складно.
— Це правда.
Но Дохі була гордовитою жінкою, впевненою у власних силах і переконаною, що здатна подолати будь-які перешкоди. Популістка, вона перемогла на виборах завдяки обіцянці об’єднати Південну та Північну Кореї. У відповідь на запитання, коли це станеться, відповіла: «До моєї смерті». Після того юні південнокорейські модники почали носити футболки з принтом «До моєї смерті», що врешті стало її гаслом.
Полін розуміла, що возз’єднання — це непросто. Ціна буде величезна в доларовому еквіваленті й незмірна в глибині соціального краху, що станеться після того, як двадцять п’ять мільйонів голодних північних корейців побачать: усе, у що вони вірили, насправді брехня. Но, напевно, й сама це усвідомлювала, але сподівалася, що рахунок оплатять американці, а сяйво її тріумфу затьмарить усі негаразди.
Увійшла голова президентської адміністрації Жаклін Броді й сказала:
— Міністр оборони хоче поговорити з вами.
Полін запитала:
— Він дзвонить із Пентагону?
— Ні, мем, він тут, прибув у Ситуаційну кімнату.
— Запросіть його до мене.