— Про таке навіть думати не хочеться, — мовив Кай. — Але не варто забувати, що в його розпорядженні залишається інше озброєння, не менш грізне, ніж ядерне.
Ву спохмурнів.
— Про що ви?
— Північна Корея має дві з половиною тисячі тонн хімічної зброї — нервово-паралітичний газ, везиканти та блювотні засоби, а також біологічну — збудники сибірки, холери та віспи.
Ву аж ніби запанікував.
— Дідько, я про таке навіть не думав, — сказав він. — Знав, але якось із голови вилетіло.
— Думаю, із цим треба щось робити.
— Потрібно застерегти їх від застосування цієї зброї.
— А як вони не послухаються, то... що зробимо ми?
Кай намагався підштовхнути Ву до очевидного висновку.
— Скасуємо всю допомогу, — мовив той. — Не лише екстрений пакет, а взагалі всю.
Кай кивнув.
— Така загроза змусить їх сприйняти наші слова серйозно.
— Без нашої допомоги пхеньянський режим не протримається й кількох днів.
Кай знав, що це правда, однак Верховний керівник навряд чи візьме застереження до уваги. Він розумів стратегічну важливість Північної Кореї для Китаю і міг вирішити, що навіть у складній ситуації китайці не покинуть сусідів. А що, як він матиме слушність?
Утім, Кай притримав свої думки при собі, натомість промовивши безбарвним тоном:
— На Пхеньян однозначно треба натиснути.
Ву не помітив браку ентузіазму в його словах.
— Я поговорю з президентом Ченем. Думаю, він погодиться, — сказав він.
— Сьогодні тут присутній північнокорейський посол, Бак Нам.
— Несподіваний гість.
— Знаю. Переказати послові Баку, що ви бажаєте поговорити з ним?
— Так. Попросіть його зайти до мене завтра. А я спробую побалакати із Ченем уже сьогодні.
— Добре.
Кай полишив Ву Бая та оглянув залу. Там зібралося близько тисячі людей, тому північнокорейську делегацію він виявив не відразу. Посол Бак був худорлявим чоловіком у старенькому костюмі. В одній руці він тримав келих, у другій — сигарету. Кай уже зустрічався з ним кілька разів. Бак зовсім не зрадів, побачивши давнього знайомого. Кай промовив:
— Товаришу посол, сподіваюся, з постачанням екстреного пакету допомоги немає затримок?
Бак сердито відповів бездоганною китайською:
— Товаришу Чане, нам відомо, що за затримкою стоїте саме ви.
Хто йому сказав? Такі питання зазвичай тримали в таємниці, бо ж розкриття планів могло зруйнувати остаточне рішення. Хтось порушив це правило — імовірно, щоб підставити Кая.
Кай вирішив поки що відкласти це питання.
— Я прийшов до вас із повідомленням від міністра закордонних справ, — сказав він. — Товариш Ву хоче поговорити з вами. Чи не будете ви ласкаві прийти до нього завтра?
Кай поводився ввічливо. Жоден посол не відмовить запрошенню від міністра закордонних справ. Проте Бак погодився не одразу. Запитав зверхньо:
— І що ж він хоче обговорити?
— Ваш арсенал хімічної та біологічної зброї.
— У нас такого нема.
Кай стримався, щоб не зітхнути. Тональність офіційної риторики задає владна верхівка, тоді як Бак просто мавпував манеру Верховного керівника, який розмовляв з упертістю релігійного фанатика. «Хіба так важко просто погодитися?» — подумав він стомлено, а вголос промовив:
— Отож розмова буде недовга.
— А може, й довга. Я саме збирався попрохати про зустріч із товаришем Ву з іншого питання.
— Дозвольте поцікавитися, з якого.
— Нам може знадобитися ваша допомога з придушенням заколоту американських запроданців на Йонджодоні.
На згадку про Америку Кай не зреагував. Це була несосвітенна пропаганда, і Бак вірив їй не більше ніж сам Кай.
— Що ви хотіли запитати в нього?
— Про це я говоритиму із самим міністром.
— Напевно, у вас на думці військова допомога.
Бак пустив його слова повз вуха.
— Я зайду до нього завтра.
— Перекажу йому.
Кай відшукав Ву якраз тоді, коли гостей запросили до столу. Ву сказав:
— Президент Чень згоден з моєю пропозицією. Якщо Північна Корея застосує хімічну або біологічну зброю, ми припинимо всю допомогу.
— Добре, — відповів Кай. — А коли завтра зустрінетеся з послом Баком, щоб сказати йому це, він попросить у вас військової допомоги для повалення заколотників.
Ву похитав головою.
— Чень не відряджатиме китайського війська на війну в Північну Корею. Не забувайте, що повстанці захопили ядерну зброю. Навіть Пхеньян не вартий ядерної війни.
Одначе Каєві не хотілося, щоб Ву отак прямо відмовляв Бакові.
— Можна запропонувати обмежену допомогу, — мовив він. — Зброя, гармати й розвіддані, але не армія.
Ву кивнув.
— І щоб зброя була не далекобійна, аби вони не застосували її проти Південної Кореї.
— Можна навіть поставити умову припинити провокації в спірних водах, — додав Кай, міркуючи вголос.
— Оце чудова ідея. Обмежена допомога в разі гарної поведінки.
— Так.
— Запропоную це Ченю.
Кай зазирнув у бенкетну залу. Сотня офіціантів уже розносила перші страви. Сказав:
— Смачного вам.
— А ви не залишаєтеся?
— Уряд Замбії не вважає мою присутність потрібною.
Ву сумно усміхнувся:
— Щастить же вам.
* * *