— Це дуже мило з твого боку, але, думаю, до неділі бомби вдасться стримати.
По валізи прийшов портьє Білого дому, і Джеррі звернувся до нього:
— Секретна служба вже, мабуть, чекає.
— Так, сер.
Поцілувавши чоловіка й доньку на прощання, Полін провела їх поглядом.
Репліка Піппи зачепила її за живе. Бо ж насправді Полін приховувала страх: а що, як у наступні кілька днів на Вашингтон справді полетять бомби? Тому й раділа, що Піппа їде з міста. Шкода тільки, що не надто далеко.
Удар по Сінорі шокував Полін. Ніхто не очікував від президентки Но такого радикального кроку без консультацій зі США. І це неабияк розсердило президентку: вони ж бо мали бути союзниками й діяти спільно. Проте Но не шкодувала про скоєне. Полін боялася, що їхня співдружність слабне. Вона втрачала контроль над Південною Кореєю так само як Чень — над Північною. Події розвивалися стрімко й непередбачувано.
Зайшла в Овальний кабінет, де на неї вже чекав попрощатися Чесс. У плащі та кросівках, він готувався вилітати на Шрі-Ланку, в Коломбо.
— Політ довгий? — поцікавилась Полін.
— Двадцять годин разом із зупинкою на дозаправлення.
Чесс вирушав на мирну конференцію. Китай посилав Ву Бая — міністра закордонних справ, що за рангом дорівнювало державному секретареві США. Полін спитала:
— Ви бачили звіт від пекінської резидентури ЦРУ?
— Авжеж. Наш китайський контакт розповів усе напрочуд щиро.
— Чан Кай.
— Так. Не думаю, що раніше ми отримували настільки чесні повідомлення від китайської влади.
— Можливо, це не від влади. Мені здається, це особиста ініціатива Чан Кая. Він занепокоєний тим, що може утнути Верховний керівник, а дехто в китайському уряді не сприймає загрозу серйозно.
— Я збираюся зробити Верховному керівникові заманливу пропозицію.
— Сподіваймося, він теж її так оцінить.
Вони обговорили це питання трохи раніше на засіданні міністрів. Треба було щось запропонувати Канові, тому вирішили переглянути морський кордон між Північною та Південною Кореєю, який не давав йому спокою. На думку Полін, це варто було зробити вже давно. Межа, проведена 1953 року, після поразки Півночі, поки Китай був ще слабкий, виявилася на користь Сеулу, якому відійшли найкращі рибні місця в Жовтому морі. Коригування стало б справедливим рішенням, що допоможе Верховному керівнику зберегти обличчя. Президентка Но, звісно ж, обуриться, але зрештою буде змушена прийняти новий поділ.
— Час іти. Уже чекає літак із сімома дипломатами та військовими, яким ще треба ввести мене в курс справи. — Чесс підвівся, взяв валізу. — А коли вони втомляться, мушу перечитати купу документації про поточну ситуацію.
— Вдалої подорожі.
Чесс пішов.
Полін перейшла в Кабінет, замовила салат і, користуючись часом, поки її ніхто не смикатиме, сіла за стіл опрацювати документи. Коли подзвонила попросити кави, глянула на годинник і зауважила: дев’ята. Промайнула думка, що Чесс уже летить.
Пригадала, як ще минулого місяця їй вдалося з допомогою світових лідерів припинити воєнний конфлікт між Суданом та Чадом. Замислилася, чи спрацює дипломатія й цього разу. Боялася, що корейська криза виявиться набагато складнішим випадком.
Прийшов Ґас.
Вона усміхнулася, рада його бачити й побути з ним на самоті в Кабінеті. Докори сумління зразу притлумила, бо ж коли й зраджувала Джеррі, то хіба що в мріях.
Ґас був налаштований на роботу.
— Певно, Верховний керівник збирається щось утнути, — сказав він. — На цю думку нас наштовхують дві речі. Перша — інтенсивна комунікація на північнокорейських військових базах. Більшості повідомлень ми не можемо прочитати через шифр, але все вказує на підготовку до удару.
— Це його відплата. Який другий чинник?
— У південнокорейській військовій мережі активували вірус, який розсилає фальшиві накази. Поки систему відновлюють, усі сили мають ігнорувати електронні повідомлення і приймати розпорядження, віддані напряму телефоном.
— Це може бути прелюдією до справжньої атаки.
— Саме так, пані президентко. Луїс та Білл уже в Ситуаційній кімнаті.
— Ходімо до них. — Полін устала з-за столу.
Ситуаційна кімната потроху заповнювалась. Увійшла голова адміністрації Жаклін Броді, за нею — директорка національної розвідки Софія Маґліані з віцепрезидентом.
Увімкнулося декілька екранів із трансляцією, на перший погляд, з вуличної камери спостереження. Полін побачила центр міста, найімовірніше, Сеула. Здогадалася, що там лунають сирени, позаяк в обидва боки бігли люди. Спитала:
— Що відбувається?
Білл Шнайдер, слухаючи в навушнику повідомлення від Пентагону, відповів:
— Артилерійський обстріл.
Луїс пояснив:
— Сеул лише за двадцять п’ять кілометрів від кордону з Північною Кореєю — у межах досяжності старих ударних установок на кшталт «Коксану» — самохідної гармати стосімдесятиміліметрового калібру.
Полін запитала:
— Цілі?
Білл відповів:
— Ми думаємо, Сеул.
— Реакція?
— Південнокорейська артилерія б’є у відповідь. Американські сили чекають наказу.
— Не віддавайте нашим підрозділам команди атакувати без мого підтвердження. Поки що хай вживають лише оборонних заходів.
— Так, мем. Є перші влучання.