На відео із Сеула Полін побачила, як посеред дороги раптом утворилася вирва, обвалився будинок, перекинулась на бік машина. Серце її завмерло. Верховний керівник перетнув межу. Це не проста відплата, а глибоко символічний удар. Це війна.
Білл сказав:
— Супутникова розвідка запеленгувала ракети, що вилетіли з-за хмар над Північною Кореєю.
Полін запитала:
— Скільки?
— Шість, — відповів Білл. — Дев’ять. Десять. Кількість зростає. Усі — із західного краю Північної Кореї, яка під контролем режиму. Жодної з території повстанців.
Засвітився інший екран із зображенням з радара, накладеним на мапу Кореї. Ракет була така кількість, що Полін навіть не могла їх злічити.
— Скільки? — спитала вона.
— Двадцять чотири, — відказав Білл.
— Це повномасштабна атака.
Луїс поточнив:
— Пані президентко, це війна.
Вона похолола. То був її найбільший страх. Усе своє життя вона присвятила запобіганню війні, але не впоралася. Подумала: «Де я помилилася?» Це запитання мучитиме її до скону.
Прогнавши його з голови, сказала:
— У Південній Кореї дислокується двадцять вісім тисяч п’ятсот американських військових.
— Дехто — з дружинами та дітьми.
— І, природно, чоловіками.
— І чоловіками, — визнав Луїс.
— З’єднайте мене з президентом Ченем.
Викликалася голова адміністрації Жаклін Броді:
— Я подбаю про це. — Підняла слухавку.
Полін спитала:
— Чому Верховний керівник Кан це робить? Вирішив учинити самогубство?
— Ні, — відповів Ґас. — Він утратив надію, але це не самогубство. Кан програє в боротьбі з ультранаціоналістами й довго не протримається. Вони точно його стратять, тому Верховний керівник знає, що смерті не уникнути. Єдиний спосіб змінити ситуацію — здобути підтримку китайців, але ті не хочуть відряджати до нього свого війська. От він і вирішив примусити їх — і, ймовірно, вгадав. Від повстанців Китай його не рятуватиме, але втрутиться, щоб не дати Південній Кореї захопити країну.
Жаклін повідомила:
— Пані президентко, все готово. — Вочевидь китайці очікували на її дзвінок. Жаклін додала: — Можете говорити через гарнітуру перед вами, мем. Інші телефони передаватимуть розмову тільки в режимі ретрансляції.
Усі підійняли слухавки. Полін промовила у свій телефон:
— Говорить президентка.
Оператор на комутаторі сказав:
— З’єдную з очільником Китаю.
За мить пролунав голос Ченя:
— Радий вас чути, президентко Ґрін.
— Як можна здогадатися, я телефоную з приводу Кореї.
— Пані президентко, ви знаєте, що в Корейській Народно-Демократичній Республіці немає й ніколи не було китайських сил.
Технічно це була правда. Усі китайські вояки, що брали участь у Корейській війні на початку п’ятдесятих, формально вважалися добровольцями. Однак Полін збиралась обговорити інше.
— Мені це відомо, та я сподіваюся, ви допоможете мені з’ясувати, що затіяла Північна Корея.
Чень перейшов на китайську. Долучився перекладач, даючи, очевидно, заздалегідь підготовану відповідь:
— Китайський уряд не схвалював і не дозволяв артилерійських чи ракетних ударів з території Північної Кореї.
— Рада це чути. Сподіваюся, ви розумієте, що наші сили захищатимуться.
Чень заговорив обережно, і перекладач відтворив його тон:
— Запевняю вас, уряд Китаю прийме це за умови, що американське військо не заходитиме на територію Північної Кореї, у її повітряний простір, а також територіальні води.
— Я розумію. — Ввічливе запевнення від Ченя насправді було застереженням. Він хотів сказати, що американці повинні залишатися в Південній Кореї. Полін, власне, сподівалася втримати їх там, але давати обіцянки не хотілося. Сказала: — Мій державний секретар, Честер Джексон, прямує до Шрі-Ланки на зустріч із вашим міністром закордонних справ Ву Баєм та іншими. Дуже сподіваюся, що цей конфлікт вдасться завершити на конференції, якщо навіть не до її початку.
— Я теж.
— Прошу, як трапиться щось, на ваш погляд, неприйнятне або провокативне, не вагаючись дзвоніть мені о будь-якій порі дня або ночі. США та Китай не повинні вступати в цю війну. Це моя головна мета.
— І моя.
— Дякую, пане президенте.
— Дякую, пані президентко.
Щойно розмова закінчилася, генерал Шнайдер сказав:
— Північна Корея запустила крилаті ракети й підняла в повітря бомбардувальники.
Оглянувши присутніх у Ситуаційній кімнаті, Полін промовила:
— Чень чітко дав мені зрозуміти, що Китай не втручатиметься, якщо ми триматимемось оддалік Північної Кореї. З огляду на це й треба будувати нашу стратегію. Найкращий спосіб допомогти Південній Кореї — стримувати Китай.
Говорячи це, вона розуміла, скільки бруду виллють на неї в медіа Джеймс Мур із прибічниками.
— Так, мем. — Зазвичай агресивний Білл Шнайдер все ж усвідомлював, що так треба. Він зазначив: — Сили США готові діяти згідно із застереженням Ченя. Щойно буде ваш наказ, ми завдамо артилерійських ударів по північнокорейських військових об’єктах. Винищувачі на злітних смугах, готові перехопити бомбардувальники. Утім, на цій стадії ми не відряджатимемо пілотованих літаків у північнокорейський повітряний простір.
— Розгортайте артилерію.
— Слухаюсь, мем.
— Підніміть винищувачі в повітря.
— Слухаюсь, мем.