Ніколи полностью

Увімкнулися нові екрани. Полін побачила пілотів, які бігли до літаків на базі Осан, що за п’ятдесят кілометрів від Сеула. Обвела поглядом кімнату.

— Ваші думки? Північна Корея здатна здолати такі сили?

Відповів Ґас.

— Навряд, але може трапитися будь-що, — промовив він, і Полін побачила, як присутні закивали головами. Ґас додав: — Єдина їхня надія — бліцкриг, який швидко відріже південнокорейські порти й аеродроми, унеможлививши перекидання підкріплення.

— Лише на мить уявімо: це сталося. Що можна зробити?

— Дві речі, але обидві потягнуть за собою нові загрози. Можна збільшити чисельність наших сил у регіоні: кораблів у Південнокитайському морі, бомбардувальників на базах у Японії, авіаносців на Ґуамі.

— Але Китай розглядатиме це як провокацію та подумає, що ми спрямовуємо зброю на них.

— Саме так.

— Який другий варіант?

— Ще гірший, — мовив Ґас. — Можна паралізувати північно-корейську армію ядерним ударом.

— До цього закликатиме Джеймс Мур завтра з телеекранів.

— І такий крок потягне за собою удар у відповідь: або від залишків північнокорейських ядерних сил, або ж, що значно гірше, від Китаю.

— Що ж, дотримуємося обраної стратегії, однак уважно стежимо за перебігом подій. Білле, попросіть Пентагон вивести на екран статистику літаків та ракет Північної Кореї: які вдалося збити, а які ще залишаються в повітрі. Ґасе, поговоріть із Сандіпом, нехай надає ЗМІ погодинні звіти. Простежте, щоб він був у курсі розвитку ситуації. Нехай державний департамент проконсультує іноземні посольства. А ще нам потрібні кава й канапки. Це буде довга ніч.

* * *

Коли в Східній Азії сіло сонце, а над Білим домом зажеврів світанок, генерал Шнайдер оголосив, що бліцкриг Північної Кореї провалився. Щонайменше половина ракет не досягнула цілей: частину збила ППО, інші вийшли з ладу після кібератаки на їхні системи, а деякі впали без очевидних причин. Винищувачі підбили кілька бомбардувальників.

Та попри те, жертв серед військових та цивільних — американців та південних корейців — було чимало. CNN транслював відео із Сеула й інших міст: частково — записи з південнокорейського телебачення, частково — із соцмереж. На них було видно зруйновані будинки й пожежі, серед завалів і згарищ медики допомагали пораненим і збирали тіла вбитих. Утім, усі порти та військові аеродроми працювали. Атака тривала, та в її результаті більше ніхто не сумнівався.

Полін була заряджена від кави й напруги, але вважала, що бачить швидке завершення. Коли Білл договорив, узяла слово:

— Гадаю, настав час запропонувати перемир’я. З’єднайте мене з президентом Ченем.

Жаклін узялася організовувати дзвінок. Білл уперто промовив:

— Пані президентко, в Пентагоні хочуть завершити ліквідацію північнокорейських військових сил.

— Віддалено зробити це не вдасться, — заперечила вона. — Для цього необхідно заходити на територію Північної Кореї, через що спалахне нова війна — з Китаєм, здолати який буде набагато важче, ніж Пхеньян.

Дехто з присутніх схвально забурмотів, і Білл неохоче погодився:

— Добре.

Полін додала:

— Та поки Північна Корея не погодилася припинити вогонь, бийте з усього, що є.

Він збадьорився.

— Чудова думка, пані президентко.

Жаклін сказала:

— Чень на лінії.

Полін узяла слухавку. Обмінявшись із Ченем кількома фразами, промовила:

— Удар Північної Кореї по Південній відбито.

Чень заговорив через перекладача:

— Агресія сеульського режиму проти Народно-Демократичної Республіки Кореї безпідставна.

Полін здивувалася. Під час попередньої розмови він поводився розважливіше, одначе зараз слово в слово повторював пропаганду. Вона сказала:

— Та попри те, Північна Корея програла бій.

— Корейська народна армія й далі рішуче боронитиме свою Республіку від ініційованих Америкою атак.

Полін затулила слухавку долонею.

— Я знаю Ченя. Він сам не вірить у цю маячню.

Ґас відповів:

— Думаю, з ним зараз у кімнаті силовики, які кажуть, що йому говорити.

Кілька присутніх погоджувально закивали головами. Попри ускладнення, вона мала донести свою позицію.

— Я вважаю, народи США та Китаю здатні знайти спосіб припинити убивства.

— Китайська Народна Республіка, звісно, розгляне вашу пропозицію.

— Дякую. Я прошу про припинення вогню. — Запала довга тиша. Полін додала: — І була б вдячна, якби ви передали ці слова своїм товаришам у Пхеньяні.

Запала мовчанка, і Полін здогадалася, що Чень закрив слухавку рукою та радиться зі старими комуністами, що зібралися в його резиденції на березі озера Джоннаньхай. Про що вони говорять? Нікому в Пекіні ця війна не потрібна. Північній Кореї не перемогти — це довели нічні події, — а Китай не бажав вступати у збройний конфлікт зі США.

Тягнучи час, Чень сказав:

— Ви можете гарантувати, що цю саму пропозицію приймуть у Сеулі?

— Авжеж, ні, — миттю відповіла Полін. — Південна Корея — незалежна держава. Та я зроблю все, щоб переконати президентку Но.

Після ще однієї тривалої паузи Чень промовив:

— Ми обговоримо це з Пхеньяном.

Полін вирішила натиснути на нього:

— Коли?

Цього разу відповідь була миттєва:

— Негайно.

Це вже говорив сам Чень, а не його радники, здогадалася Полін. Сказала:

— Дякую, пане президенте.