Ніколи полностью

Шнайдер не вельми зрадів, але їй потрібно було, щоб це зробила людина у формі.

— Сандіп Чакраборті вам допоможе. — Мало не додала «і триматиме вас за руку, щоб ви не наплели дурниць», але стрималася. — Скажіть, що до нападу ми були готові й відбили його з мінімальними втратами. Дайте більше військових подробиць: кількість випущених ракет, збитих ворожих літаків, загиблих військових і цивільних. Можете повідомити, що цілу ніч я була на зв’язку з президентами Китаю та Південної Кореї. На політичні запитання не відповідайте, кажіть просто, що ситуація ще не до кінця зрозуміла, а ви — людина військова.

— Буде зроблено, мем.

— Якщо пощастить, маємо кілька годин на аналіз. Усі, будь ласка, викличте своїх заступників, а самі відпочиньте, поки Східна Азія спить. Я в душ. Зустрінемося тут увечері, коли в Кореї світатиме.

Полін підвелася, й усі за нею.

Перехопила погляд Ґаса і зрозуміла, що він хоче провести її. Подумала, що недобре давати йому аж такий очевидний привілей, тож просто відвернулася і вийшла.

Повернувшись у Резиденцію, прийняла душ. Хоч і освіжилася, але втоми не зняла. Їй конче треба було поспати, але спершу вона сіла на край ліжка, загорнута в рушник, і подзвонила Піппі спитати, як минають вихідні.

— У заторах ми їхали аж дві години! — мовила Піппа.

— Оце так, — відповіла Полін.

— Зате потім повечеряли й було весело. Уранці ми з Джозефіною їздили верхи.

— Який кінь був у тебе?

— Невеличкий поні Петрушка. Дуже жвавий, але слухняний.

— Пречудово.

— А тоді тато відвіз нас у Міддлбурґ по гарбузові пироги, і вгадай, кого ми там зустріли? Міз Джудд!

Полін відчула холодок у шлунку. Джеррі влаштував побачення з коханкою на День подяки. Отже, Бостон був не одноразовою інтрижкою.

— Отакої, — промовила вона, намагаючись говорити бадьоро, але не стрималася й додала: — Оце так збіг!

Сподівалася, Піппа сарказму не вловить. Донька, схоже, нічого не зрозуміла.

— Виявилося, вона приїхала на канікули до друга, власника винокурні неподалік Міддлбурґа. Тато пішов з нею на каву, а ми з Джо купили пироги. Зараз повертаємося додому, будемо разом із Джо допомагати її мамі начиняти індика.

— Так добре, що вам там весело.

Полін зрозуміла, що промовила це зовсім нерадісно.

Піппа була хоч і юна, але з добре розвинутою жіночою інтуїцією, тому пригнічений тон Полін нагадав їй, що мама аж ніяк не відпочиває. Запитала:

— А що там у Кореї робиться?

— Намагаюся зупинити війну.

— Ого. То вже є чого переживати?

— Залиште турботи мені. Я попереживаю за всіх.

— Хочеш побалакати з татом?

— Якщо він за кермом, не треба.

— Так, за кермом.

— Переказуй йому вітання.

— Обов’язково.

— Бувай, люба.

— Бувай, мамо.

Закінчуючи розмову, Полін відчула гіркий присмак у роті.

Джеррі й Амелія Джудд спланували це. У вихідні Джеррі знайде привід вирватися на побачення. Він зраджував Полін — тоді як вона щосили опиралася спокусі.

Де вона помилилася? Невже Джеррі помітив, що Ґас їй небайдужий? Контролювати почуття неможливо, вважала вона, та й не надто переймалася тим, що Джеррі симпатизує міз Джудд. А ось власні дії контролювати можна. Джеррі зрадив, а Полін — ні. У цьому вся різниця.

Була восьма — ранковий прайм-тайм. На одному з каналів точно буде інтерв’ю Джеймса Мура про ситуацію в Кореї. «Наче він щось тямить, — сердито подумала Полін. — Либонь і на карті тієї Кореї не знайде». Увімкнула телевізор і взялася клацати канали, поки не знайшла його на популістському ранковому шоу.

Мур був у замшевому піджаку з торочками. Це вже щось новеньке: він навіть не намагається пристосовуватися. Невже народові справді потрібен президент, схожий на слідопита з Дикого Заходу?

Розмову з ним вели Мія та Ітан. На початку Ітан сказав:

— Ви бували в Східній Азії, тому маєте розуміння тамтешньої ситуації.

Полін засміялася. Мур їздив у десятиденний тур Східною Азією і в Кореї був аж один день, більшу частину якого провів у п’ятизірковому готелі в Сеулі.

Мур відповів:

— Не корчитиму із себе експерта, Ітане, бо вже точно не вимовлю всіх тих чудернацьких назв... — Він витримав паузу, даючи ведучим посміятися: — Але вважаю, що без здорового глузду в цій ситуації ніяк. Північна Корея напала на наших союзників, тому відповідь повинна бути рішуча.

Полін промовила:

— Джиме, ти хотів сказати «ескалація»?

Він провадив:

— Будь-що інше тільки заохочує ворога.

Мія схрестила ноги. Як і всі жінки на цьому каналі, вона носила спідниці вище коліна. Сказала:

— Джиме, можете пояснити по-простому, що ви маєте на увазі?

— Я кажу про те, що Північну Корею можна знищити одним ядерним ударом хоч сьогодні.

— Звучить радикально.

Полін знову не стримала сміху.

— Радикально? — звернулась вона до екрана. — По-ідіотськи, ось як воно звучить.

Мур сказав:

— Це не лише швидко розв’яже нашу проблему, але й слугуватиме сигналом для решти. Так ми чітко покажемо: посунете на Америку — каюк вам.

Полін чудово уявляла, в якому екстазі зараз біснуються його прихильники. Але вона врятує від ядерного винищення навіть їх, хочуть вони того чи ні.

Вимкнула телевізор.