Якщо так американці хочуть окреслити різницю між ударом і окупацією, Китай може це прийняти, принаймні неофіційно. Ніл промовив:
— Державний секретар саме зараз пояснює ситуацію вашому послові у Вашингтоні. Ми караємо тих, хто скинув хімічні бомби, а не Пекін.
Кай відповів із ноткою скепсису в голосі:
— Ви хочете сказати, що ваш удар — пропорційна відповідь?
— Саме так, і ми вважаємо, світ погодиться з нами.
— Не думаю, що китайська влада оцінить це так само.
— Головне, щоб вони розуміли: наші наміри чітко спрямовані. Нам не потрібно встановлювати свого уряду в Північній Кореї.
Якщо він каже правду, це важливо.
— Я передам ваші слова.
Екран телефона показав дзвінок на іншій лінії. Певне, з роботи: хотіли повідомити про перші влучання ракет. Та він ще не договорив із Нілом.
— Як ми помітили, президентка Ґрін не сказала прямо, що атакує Північну Корею, натомість повторювала, що це удар по пхеньянському режиму. Тобто ви не битимете по захоплених повстанцями військових базах?
— Президентка не хоче нападати на тих, хто не завдавав шкоди американцям.
Це було запевнення, у яке загорнули погрозу. Повстанці будуть у безпеці, допоки зберігатимуть нейтралітет, та тільки-но нападуть на американців, стануть законною ціллю.
— Досить чітко, — мовив Кай. — Мені дзвонять на іншій лінії. До зв’язку.
Не дочекавшись відповіді, він від’єднався і відповів на вхідний. Це був Чін Чінхва.
— Перші ракети вдарили по Північній Кореї.
-Де?
— Кілька місць водночас: Чунхва, штаб північнокорейських ВПС біля Пхеньяна; база BMC у Хеджу; сімейна резиденція Кана...
Уявивши собі мапу Північної Кореї, Кай перебив Чіна:
— Усі цілі — на заході країни, оддалік баз повстанців.
— Так.
Це підтверджувало слова Ніла.
Автомобіль проходив традиційно ретельну процедуру перевірки на Брамі Нового Китаю. Подякувавши Чінові, Кай поклав слухавку.
Монах зупинив машину в ряду лімузинів навпроти Зали заповітної скорботи, будівлі, у якій засідали важливі політичні комітети. Як і більшість споруд Джоннаньхаю, вона була виконана в традиційному стилі з вигнутими лініями даху. Там передбачили величезну кімнату для церемоній, проте Комісія із закордонних справ збиралася в конференц-залі.
Кай вийшов і відчув свіжий вітерець, що повівав від озера. Це було одне з небагатьох місць у Пекіні, де повітрям ще можна було насолоджуватися. Постояв кілька секунд, глибоко дихаючи й насичуючи кров киснем. Відтак увійшов.
Чень був уже на місці. Кай здивувався, побачивши президента в костюмі без краватки й неголеного. Не пригадував його таким пом’ятим: напевно, не спав цілу ніч. Президент заглибився в розмову з його батьком, Чаном Дзяньдзюнем. «Яструбів» представляли Хван Лін та Фу Чую, «голубів» — Кон Джао. Серед тих, хто ніяк не міг визначитися з лінією, були міністр закордонних справ Ву Бай і сам президент Чень. Усі були глибоко стурбовані.
Чень запросив присутніх сідати й попрохав Дзяньдзюня змалювати поточну ситуацію. Старий повідомив, що північнокорейська протиповітряна оборона не спрацювала—частково через американську кібератаку на пункти запуску, — і, найімовірніше, удар досягне цілі, окресленої президенткою Ґрін: повного знищення пхеньянського режиму.
— Думаю, товаришам не потрібно нагадувати, — додав Дзяньдзюнь, — що згідно з договором між Китаєм та Кореєю від шістдесят першого року в разі нападу на КНДР ми зобов’язані прийти на допомогу.
Президент Чень зауважив:
— І це
Фу Чую, керівник Кая, надав розвіддані, отримані Каєвим відділом. Після того слово взяв Кай, додавши подробицю, яку почув від Ніла Девід-сона кілька хвилин тому: американці не планують встановлювати свого уряду в Північній Кореї.
Фу прошив Кая сповненим ненависті поглядом. Відтак заговорив генерал Хван:
— Уявімо собі дзеркальну ситуацію. Скажімо, Мексика напала на Кубу й застосувала хімічну зброю, яка вбила сотні російських консультантів. У відповідь Москва здійснила масовану ракетну атаку, спрямовану на повне знищення мексиканських урядових та військових об’єктів. Чи стала б Америка на захист Мексики? У вас є бодай тінь сумніву? Ще б пак, стала б.
Кон Джао запитав:
— Як?
Хван не зрозумів.
— Що означає «як»?
— Бомбардували б Москву?
— Вони б зважили всі варіанти.
— Атож. У вашому прикладі, товаришу, американці постали б перед точнісінько такою самою дилемою, як ми зараз. Чи варто розпочинати Третю світову через напад на другорядну країну-сусіда?
Хван не стримав роздратування:
— Щоразу, коли Китай повинен вдатися до рішучих дій, з’являється той, хто каже, буцімто це призведе до Третьої світової.
— Бо така загроза завжди існує.
— Не можна, щоб страх нас стримував.
— Але й ігнорувати ризик також не варто.
Втрутився президент Чень.
— Безперечно, ви обидва маєте рацію, — промовив він. — Але сьогодні від вас мені потрібен план відповіді на американський удар по Кореї без ескалації кризи.
Озвався Кай:
— Якщо можна, товаришу президенте...
— Кажіть.
— Треба визнати факт, що сьогодні Кореєю керують два уряди.