Хвана обурила сама лише думка, щоб ставитися до заколотників як до повноцінного уряду, проте Чень кивнув.
Кай вів далі:
— Верховний керівник, номінально наш союзник, розірвав співпрацю з Китаєм і створив кризу, якої нам не потрібно. Повстанці контролюють половину країни й увесь її ядерний арсенал. Необхідно визначитися з тим, які відносини будувати з йонджодонськими ультра-націоналістами, які — подобається нам це чи ні — стали альтернативною владою в країні.
Хван спалахнув:
— Не можна допустити успіху повстання проти Комуністичної партії! Та й, до всього, як розмовляти із заколотниками? Ми не знаємо ані імен ватажків, ані як із ними зв’язатися.
Кай відповів:
— Я знаю, хто вони, і здатен вийти на зв’язок.
— Як таке можливо?
Кай умисне обвів поглядом усіх присутніх радників та асистентів.
— Генерале, без сумніву, ви маєте доступ до секретної інформації, але пробачте, якщо я відмовлюся називати свої конфіденційні джерела.
Усвідомивши, що схибив, Хван охолов.
— Так, так, даруйте, що питаю дурниці.
Президент Чень сказав:
— Добре, тож із заколотниками поговорити вдасться. Наступне питання: що їм сказати?
Кай знав, але не хотів, щоб рішення комітету його обмежували, тому відповів:
— Розмова повинна бути ознайомча.
Хитрий Ву Бай прекрасно бачив, до чого хилить Кай, і не бажав давати йому свободу.
— Ми здатні на більше, — промовив Ву Бай, — бо знаємо, чого хочемо: повного і беззастережного завершення війни. Неважко здогадатися й про цілі заколотників: значне представництво в новому уряді.
Кай сказав:
— Моїм завданням буде довідатися, чого саме вони хочуть в обмін на завершення повстання.
Однак він знав, що піде далі простого збирання відомостей.
Хван повторив своє попереднє зауваження:
— Не можна заохочувати непокору Партії.
— Дякую, слушне зауваження, генерале, — сказав Ву. Звернувся до решти групи: — Я вважаю, товариш Хван каже правильно.
Хван, схоже, неабияк пом’якшився.
— Заколотники не заслуговують на довіру, — вів далі Ву. — Угода з ними неможлива без чітких гарантій безпеки.
Не спостерігши тонкощів, Хван кивнув на знак згоди.
Шарм Ву, який силовики сприймали як поверховість, насправді був убивчою тактикою, зауважив Кай. Ву вивів Хвана з гри, а той навіть не помітив.
Чень сказав:
— План непоганий, але швидких результатів не дасть. Що можна зробити сьогодні, просто зараз, щоб розрядити ситуацію?
Кон Джао запропонував:
— Закликати обидві сторони до перемир’я, водночас тиснучи на Пхеньян з вимогою припинити вогонь односторонньо.
Чень спитав:
— А в них хоч ракети лишилися?
Відповів Кай:
— Зовсім трохи. Вони ховають їх під мостами й у тунелях.
Чень замислено кивнув.
— Водночас одностороннє припинення вогню вони сприйматимуть як капітуляцію.
Кон Джао додав:
— Але спробувати варто.
— Згоден. Треба тільки вирішити, як оформити пропозицію.
Кай випав із розмови.
Це буде довга дискусія.
З важливими питаннями скінчили, і тепер усі обговорюватимуть менш посутні справи. Ледве стримуючи нетерплячку, він узявся обдумувати зустріч з заколотниками.
Розмовлятиме він з їхнім ватажком, не генералом Хамом. Склав повідомлення на телефоні:
Відправив повідомлення Чін Чінхва із завданням переслати його на кожнісіньку вебадресу бази Йонджодон, яку тільки знайде в інтернеті. Звичайно, краще було б скористатися однією надійною, але терміновість переважувала безпеку.
Після закінчення зустрічі він підійшов до батька.
— Мені потрібен літак ВПС до Яньдзі, — мовив. — А звідти — гелікоптер до Йонджодона.
— Влаштуємо, — відповів Дзяньдзюнь. — На коли?
Кай глянув на годинник. Була десята ранку.
— Щоб вилетіти з Пекіна об одинадцятій, з Яньдзі — о другій, а о третій уже дістатися на Йонджодон.
— Гаразд.
«Добре хоч раз у житті порозумітися з батьком», — подумав Кай і сказав:
— Я повідомив їм, що мене супроводжуватиме лише пілот і ми обидва будемо без зброї. Тому, будь ласка, щоб на борту — нічого.
— Гарний план. На території ворога ти завжди в меншості, тому єдиний спосіб вижити — не влаштовувати бою.
— Я подумав так само.
— Вважай, усе готово.
— Дякую.
— Щасти, синку.
* * *
У Північній Кореї стояв ясний, безхмарний день. Пролітаючи низько над східною зоною в гелікоптері китайських ВПС, Кай дивився на залитий зимовим сонцем краєвид.
Складалося враження, ніби країна живе у звичному ритмі: робітники в полях, вантажівки на дорогах.