— Я проведу вас до гелікоптера.
Він вивів Кая надвір.
Погода була холодна, але сонячна, майже безвітряна і зовсім безхмарна — ідеальна для польотів.
Ідучи до злітного майданчика, Кай та Хам трималися за метр один від одного. Кутиком рота Кай промовив:
— Схоже, вдалося. Він прийняв пропозицію.
— Сподіваймося, що дотримає слова.
— Як зможете, подзвоніть мені сьогодні ввечері, щоби підтвердити підготовку удару по Пхеньяну.
— Спробую. Вам потрібні надійні контакти з Паком, йому від вас — те саме.
Хам записав у блокноті рядки цифр, Кай зробив те саме, і вони обмінялися аркушами.
Коли Кай підійнявся в гелікоптер, Хам козирнув.
Закрутилися лопаті, Кай пристебнувся.
За кілька хвилин вертоліт вже був у повітрі, нахилився вперед і полетів на північ.
Кай дозволив собі трохи порадіти. Якщо все вдасться, криза завершиться до завтра. Між Північною та Південною Кореєю запанує мир, американці будуть задоволені, а Китай збереже важливий буфер.
Далі треба лише подбати, щоб погодився президент Чень.
Захотілося одразу набрати Пекін, проте тут його мобільний не працював, та й у цій країні дзвонити однаково небезпечно. Треба дістатися до Яньдзі й зателефонувати вже звідти, перш ніж сідати на літак. Він поговорить із Ченем, але не скаже, що перевищив повноваження.
Найбільшою небезпекою було те, що стара гвардія може відмовити Ченя. Хвана обурювала ідея примирення з бунтівниками проти комуністичного режиму. Однак жодна ціна не зависока, коли йдеться про припинення війни.
Коли гелікоптер приземлився на військовій базі біля цивільного аеропорту, на Яньдзі, сповнене руху в годину пік, опускалася ніч. Кая зустрів капітан і відвів до телефона.
Кай набрав Джоннаньхай і попросив з’єднати з президентом Ченем. Почав зі слів:
— Товаришу президенте, повстанці планують завдати сьогодні удару по Пхеньяну.
Подав він цю інформацію як розвіддані, що йому вдалося здобути, а не як пропозицію, котру сам і висунув. Чень спантеличився.
— Уперше про таке чую.
— Рішення ухвалили за останні кілька годин. Але стратегія правильна. Американський наліт майже повністю знищив решту засобів опору Пхеньяна. Кращого моменту здобути владу в них не буде.
— Гадаю, це сприятливий розвиток подій, — задумано промовив Чень. — Настав час нарешті здихатися того Кана.
— Пак запропонував угоду, — сказав Кай, приховавши справжні ролі. — Якщо ми визнаємо його президентом, він пообіцяв односторонньо припинити вогонь.
— Вельми обнадійливо. Війна скінчиться, а першим кроком нового режиму буде налагодження відносин з нами. Чудовий початок. Я ще пораджуся з генералом Хваном, але наразі все складається на нашу користь. Гарна робота.
— Дякую.
Президент поклав слухавку. «Все йде за планом», — подумав Кай. Відтак подзвонив на роботу, хотів поговорити із Чін Чінхвою.
— Сьогодні повстанці вдарять по Пхеньяну, — сказав Кай. — Я вже повідомив президента, а вас попрошу сповістити всіх решту.
— Виконую.
— Є якісь новини?
— Схоже, американці припинили бомбардування, принаймні на сьогодні.
— Не думаю, що вони продовжать завтра. Там мало що залишиться.
— Підозрюю, в Пхеньяна ще є сховані ракети.
— Якщо пощастить, усе завершиться до ранку.
Кай поклав слухавку й пішов до літака. Коли завелися двигуни, задзвонив його особистий телефон.
Це був генерал Хам.
— Почалося, — промовив він із ноткою здивування в голосі. — Ударні вертольоти висунулися на столицю. До кожної президентської резиденції відправили загони для арешту Верховного керівника. За гелікоптерами їдуть танки й бронетранспортери. На атаку кинули всі сили. Ідуть ва-банк.
Аж занадто докладний звіт як для телефонної розмови. Щоразу Хам використовував новий телефон, який викидав одразу ж після дзвінка. Та попри те, існувала загроза, що розвідка Пхеньяна або Пака могла прослухати розмову. Вони дізнаються, що відбувається, але не зможуть визначити абонентів, принаймні не зразу. Це був ризик — невеликий, проте смертельний. Та загалом агенти ризикують повсякчас.
Хам провадив далі:
— Генерал хвилюється, що Пекін може влаштувати йому пастку. Він вважає китайців ненадійними й зрадливими. Однак це його найбільший шанс, і він хоче ним скористатися.
— Ви теж ідете в столицю?
— Так.
— Залишайтеся на зв’язку.
— Звісно.
На тому розмову завершили.
Літак ВПС не мав вайфаю для пасажирів, тому Кай не міг користуватися телефоном у польоті. Але він цьому навіть радів, комфортно вмостившись у кріслі. Сьогодні він зробив усе, що міг, досягнув сподіваного і неабияк натомився. Не міг дочекатися ночі в ліжку з Тін.
Заплющив очі.
Коли літак зайшов на посадку в Пекіні, Кая розбудив телефон. Протерши очі, він відповів. Дзвонив Чін Чінхва, який сказав:
— Північна Корея бомбардувала Японію!
Якусь мить Кай зовсім нічого не міг втямити й навіть подумав, що це йому сниться. Спитав:
— Хто? Повстанці?
— Ні, Верховний керівник.
— Японію? Навіщо йому нападати на Японію?
— Ударив по трьох американських базах.
Раптом Кай усе збагнув. Це помста. Ракети й бомбардувальники, якими атакували Північну Корею сьогодні, злетіли з американських баз у Японії.