Ніколи полностью

— Це правда, — погодився Білл Шнайдер. — Вистачить і однієї проти-корабельної ракети дальнього радіуса, проте по такій великій цілі, про всяк випадок, доведеться випустити кілька штук. Їхня дальність становить п’ятсот кілометрів, а тут навіть ближче. Бувають різновиди, призначені для запуску з кораблів та літаків, і в нас є обидва.

Луїс сказав:

— Якщо оберемо цей варіант, треба оголосити, що так само ми відповідатимемо на всі подібні атаки. Пані президентко, Китай не може дозволити собі втрачати авіаносці. У нас їх одинадцять, у них — три, а якщо потопимо «Фудзянь», залишиться взагалі два. Замінити його буде нелегко. Виробництво одного авіаносця коштує тринадцять мільярдів доларів і забирає кілька років. Я вважаю, що затоплення «Фуцзяня», вкупі із загрозою втрати решти двох кораблів, справить заспокійливий ефект на китайський уряд.

Чесс відповів:

— Або штовхне на радикальні кроки.

Полін промовила:

— Можна подивитися на той «Фудзянь»?

— Звісно. Неподалік нього є наші літаки й дрони.

Менш як за хвилину на екрані зринув широкий план величезного сірого корабля характерної форми з вигнутою рампою, схожою на лижний трамплін. На палубі біля рампи стояли десятки літаків і вертольотів, навколо яких поралися люди: з такої відстані вони нагадували мурах, що годують своїх личинок. Решта гігантської палуби була фактично злітною смугою.

Полін сказала:

— Яка чисельність екіпажу?

Відповів Білл.

— Близько двох з половиною тисяч разом із пілотами.

Майже всі вони залишалися під палубою. Усередині корабель скидався на офісну будівлю, та зовні цього не було видно.

«Частину екіпажу вб’є вибухом, — подумала Полін, — іншій вдасться врятуватися, але більшість потоне».

Їй зовсім не хотілося забирати життя двох з половиною тисяч людей.

Луїс сказав:

— Ми вб’ємо тих, хто поцілив у японських моряків. Цифри непропорційні, зате принцип чесний.

— Китайці матимуть на це інший погляд, — відповіла Полін. — Вони мститимуться.

— Проте в цій грі їм не перемогти, і вони прекрасно те розуміють. Якщо вирішать іти до кінця, результат буде один: від Китаю залишиться радіоактивна пустка. Їхній арсенал складається приблизно з трьох сотень ядерних боєголовок, наш — із понад трьох тисяч. Отже, їм доведеться піти на переговори. Якщо ж завдати серйозної шкоди зараз, погодяться на мир раніше.

Усі притихли. «Як завжди, — подумала Полін. — Інформація загальновідома, кожен має власну думку, але рішення за однією людиною: мною».

Визначитися їй допомогла погроза китайців: «На іноземних військо-вих-порушників китайських кордонів чекатиме така сама доля». Вони були готові повторити це. Окрім того, угода зобов’язувала США захищати Японію, і це означало, що звичайної ноти протесту буде недостатньо. Відповідь повинна завдати їм болю.

— Зробімо це, Білле, — сказала вона.

— Слухаюсь, пані президентко, — відказав Білл і заговорив у телефон.

До зали увійшла жінка в кухарській формі з тацею в руках.

— Доброго ранку, пані президентко, — привіталась вона. — Я подумала, ви не відмовилися б від кави.

Поставила тацю біля Полін. Президентка відповіла:

— Меррілі, дуже люб’язно з вашого боку встати заради мене посеред ночі. Дякую.

Налила кави в чашку, додавши краплю молока.

— Будь ласка, — промовила Меррілі.

Сотні людей були готові щомиті виконати будь-яке побажання пре-зидентки, однак Полін чомусь особливо зворушило, що Меррілі встала спеціально, щоби приготувати їй кави.

— Я це дуже ціную, — додала вона.

— Як знадобиться щось іще, тільки скажіть.

Меррілі вийшла. Відпивши кави, Полін повернула голову до екрана із зображенням «Фудзяня». Корабель був завдовжки триста метрів. Невже вона справді наважиться його потопити?

Дальній план показав, що коло авіаносця на воді стоїть ще кілька допоміжних суден. Полін спитала:

— А ті менші кораблі не відіб’ють ракет?

Білл Шнайдер відповів:

— Можуть спробувати, але всіх не зіб’ють.

На таці біля кави лежало кілька тістечок. Вона взяла одне й відкусила. Воно було доволі смачне, але Полін заледве проковтнула шматок. Запивши кавою, поклала смаколик назад.

Білл сказав:

— Крилаті ракети готові до запуску, пані президентко. Залп дадуть одночасно з літаків та кораблів.

— Починайте, — наказала вона з тяжким серцем. — Вогонь.

Наступної миті Білл промовив:

— Перший залп пішов із корабля. Звідти до цілі вісімдесят кілометрів, отже, влучання — за п’ять хвилин.

Полін дивилася на «Фудзянь». «Дві з половиною тисячі людей, — подумала вона. — Не бандитів чи убивць, а переважно молодих хлопців, які свідомо вступили на флот, обравши життя на гребені хвилі. У кожного з них є батьки, брати, сестри, кохані та діти. На дві з половиною тисячі родин чекає горе».

Полін пригадала, що до шлюбу з мамою її батько теж служив на флоті. Там він прочитав «Кентерберійські оповідання» в оригіналі — середньоанглійською мовою — бо знав, що більше ніколи не матиме на це часу.

З палуби «Фудзяня» злетів вертоліт. «Пілот уникнув вірної смерті, — подумала Полін. — Він — найщасливіша людина на планеті».

Навколо гармати закипіла активність. Білл пояснив: