— Добре, дякую. — Ніл належав до тих мільйонів чоловіків, які вважали Тін приголомшливо вродливою. Кай уже звик до такого. Спитав Ніла: — А ви вже знайшли нову квартиру?
— Так. Нарешті.
— Гарна новина.
Кай знав, що Ніл давно шукав кращого помешкання. Як і те, що він його знайшов і заселився. Більше того, Кай мав Нілову адресу й номер телефону. Як і дані про всіх у будинку. Ґвоаньбу пильно стежила за іноземними агентами в Пекіні, особливо американцями.
Сніданок оплатив Кай, і обидва чоловіки пішли з ресторану. Потому Ніл пішки попрямував у посольство, а Кай викликав таксі.
* * *
Звернення Північної Кореї по невідкладну допомогу обговорювали на зустрічі невеликої групи високопосадовців під назвою Міжнародний відділ Комуністичної партії Китаю. Його штаб на вулиці Фуксін номер чотири, що в районі Хайдянь, був менший і не такий показний, як міністерство закордонних справ, однак мав більше повноважень. Вікна директорського кабінету виходили на Військовий музей Китайської народної революції, прикрашений велетенською червоною зіркою.
Кая взяв із собою міністр державної безпеки Фу Чую, його бос. Кай здогадався, що Фу залюбки поїхав би сам, проте не мав повної картини кризи в Північній Кореї й боявся виставити себе необізнаним. А так він зможе отримати всі подробиці від Кая — і в разі чого звинуватити його за будь-які недопрацювання.
Усі присутні за столом були чоловіки, хоча серед асистентів, що сиділи під стіною, траплялися й жінки. Кай вважав, що у владній верхівці країни бракує жінок. Його батько дотримувався протилежної думки.
Директор Ху Айґво попросив міністра закордонних справ By Бая пояснити проблему, для обговорення якої їх тут зібрали.
— У Північній Кореї економічна криза, — почав By.
— Як завжди.
Це сказав Кон Джао, Каїв друг і політичний союзник. Ось так перебивати міністра було непристойно, але Кон міг собі це дозволити. Він побудував блискучу військову кар’єру, повністю модернізувавши армійські комунікаційні технології, а нині очолював міністерство оборони.
Не звертаючи на нього уваги, By вів далі:
— Пхеньян просить значної допомоги.
— Як завжди, — повторив Кон.
Кон був ровесником Кая, та видавався молодшим. Через навмисне неохайну зачіску й нахабну посмішку скидався на студента. Більшість китайських політиків намагалися дотримуватися консервативного стилю, як Кай, але Кон своєю зовнішністю демонстрував ліберальні погляди. Кай захоплювався його сміливістю.
By провадив:
— Прохання надійшло вчора пізно вночі, але я був до нього готовий завдяки чудовій роботі Ґвоаньбу. — By зиркнув на Фу Чую, який вдячно кивнув, радий, що йому приписали роботу, виконану Каєм. — Нарешті By підсумував: — Верховний керівник Кан Уджун особисто звернувся до нашого президента Чень Хаожаня. Маємо завдання — допомогти президентові підготувати відповідь.
Кай був готовий до засідання й наперед знав, як просуватиметься дискусія. Неодмінно виникне конфлікт між старою гвардією та прогресивним крилом Партії. Передбачити це було нетяжко. Питання полягало тільки в тому, чим усе скінчиться. На такий випадок Кай мав план.
Першим слово узяв Кон Джао.
— З вашого дозволу, товаришу директоре... — почав він шанобливо, очевидно, загладжуючи свою нестриманість. Ху кивнув, і той продовжив: — За останній рік із гаком Північна Корея нахабно підставляла китайський уряд. Там вперто провокували сеульський режим вилазками на його територію водою й суходолом. Ба більше, внаслідок їхніх випробувань стратегічних ракет і ядерних боєголовок, напруга у світі зростає. Через це ООН наклала на країну торговельні санкції, — Кон підняв палець, підкреслюючи свої слова, — котрі і є головною причиною всіх їхніх криз!
Кай кивнув на знак згоди. Кон говорив правду. Верховний керівник сам наварив собі проблем. Кон вів далі:
— Пхеньян ігнорував усі наші застереження, і настав час покарати його за впертість. Якщо не вчинити так, який висновок там зроблять? Що можна продовжувати ядерну програму, не боячись санкцій ООН, бо Пекін завжди прийде на допомогу й порятує їх від наслідків їхніх же дій.
Ху сказав:
— Дякую, товаришу Коне за, як завжди, влучний коментар.
Навпроти Кона, бажаючи взяти слово, застукав куцими пальцями по полірованому столу генерал Хван Лін. Помітивши це, Ху сказав:
— Генерале Хване.
Хван дружив із Фу Чую та Каєвим батьком, Чан Дзяньдзюнем. Усі троє входили до всемогутньої Комісії з національної безпеки й поділяли войовничі погляди на міжнародну політику.
— Дозвольте додати кілька зауважень, — сказав Хван.
Голос його звучав, ніби рик, і говорив він із сильним північнокитай-ським акцентом.