Увечері Полін мала виступити з промовою на щорічному балі для дипломатів: його організовував комітет послів, щоб зібрати кошти на боротьбу з неписьменністю. Бажаючи отримати доступ до високо-посадових дипломатів, місця за столиками купували великі міжнародні компанії.
Дрескод на вечір був не надто суворий —
Поки Джеррі чіпляв шпоньки, додала смарагдовий кулон і сережки до нього.
Переважно розмови мали бути неформальними, однак серед гостей очікували кількох впливових людей, і Полін збиралася поділитися з ними своїми планами щодо Чаду й Судану. З досвіду знала, що реальні рішення на таких вечорах ухвалюють так само часто, як і під час офіційних засідань за довгим столом. Невимушена атмосфера, алкоголь, сексуальне вбрання й смачне частування розслабляють людей, налаштовуючи на зговірливість.
Перед вечерею Полін обійде залу, де гості пригощатимуться коктейлями, і перекинеться слівцем з якомога більшою кількістю людей; тоді виступить із промовою та піде, вірна своєму принципу: не гаяти часу на трапезу з незнайомцями.
Дорогою туди її перехопив Сандіп.
— Перед балом вам слід знати одну річ, — сказав він. — Джеймс Мур знову висловився про Чад.
Полін зітхнула.
— Закладаюся, це не те, що нам допоможе. Що він знову наговорив?
— Схоже, то була відповідь на нашу заяву про контингент США, котрий уже в Чаді. Каже, солдатів треба вивести, щоб ми точно не загрузли у війні, яка не має жодного стосунку до Америки.
— І облишити боротьбу з ІДВС?
— Вочевидь. Щоправда, про ІДВС він не обмовився й словом.
— Гаразд, Сандіпе, дякую, що тримаєте в курсі.
— І я вам дякую, пані президентко.
Вона сіла у велику чорну машину з броньованими дверима й куленепробивними вікнами майже три сантиметри завтовшки. Попереду стояла така сама автівка з агентами Секретної служби, позаду — з працівниками її адміністрації. Колона вирушила, і Полін спробувала погамувати гнів, міркуючи, що поки робить усе задля просування мирного плану, Мур створює картинку, нібито вона бездумно втягує Америку в чергову війну. Не дарма ж кажуть: доки правда взується, брехня вже пів світу оббіжить. Страшенно обурювало, що всі її зусилля з невимушеною легкістю знецінював такий дурноляп, як Мур.
На кожному перехресті рух перекривав загін мотополіції, тому до Джорджтауну добулися за лічені хвилини.
На підході до дверей готелю вона сказала Джеррі:
— Якщо ти не заперечуєш, пропоную всередині розділитися.
— Звісно, — погодився він. — У такому разі, хто не встигне поговорити з тобою, здобуде заохочувальний приз у вигляді бесіди зі мною.
Оскільки сказано це було з усмішкою, Полін зрозуміла, що він зовсім не проти такого рішення.
Біля дверей її зустрічав розпорядник готелю, який провів президентку та охорону донизу. Зала гуділа голосами. Полін зраділа, побачивши кремезну постать Ґаса, що чекав на неї біля сходів. У смокінгу він мав неперевершений вигляд.
— Вам треба це знати, — тихо промовив він, — тут є Джеймс Мур.
— Дякую, — відказала вона. — Не хвилюйтесь, якщо перетнемося, я з ним розберуся. Принц Фейсал теж тут?
— Так.
— Якщо зможете, приведіть його до мене.
— Покладіться на мене.
Увійшовши в залу, Полін відмовилася від келиха шампанського. У приміщенні стояв дух розпашілих тіл, рибних канапок та пляшок з-під вина. Майже одразу її привітала голова одного з доброчинних фондів — дружина мільйонера, вбрана в туркусову шовкову сукню й туфлі на божевільно високих підборах. Далі закрутилася карусель. Полін ставила запитання про боротьбу з неписьменністю й зацікавлено вислуховувала відповіді. Їй відрекомендували головного спонсора заходу — директора великого паперового комбінату, й вона поцікавилася, як іде його бізнес. Відтак її підловив боснійський посол із проханням про допомогу з розмінуванням його країни, на території якої лишалося вісімдесят тисяч нерозірваних вибухових пристроїв. Полін йому співчувала, однак міни там заклали не американці, тож вона не мала наміру витрачати кошти своїх платників податків на це знешкодження. Недарма ж вона республіканка.
Привітна й весела з усіма, Полін надійно приховувала нетерплячку якомога скоріше перейти до своїх справ.
Підійшла амбасадорка Франції Жізель де Перрін — струнка жінка за шістдесят у чорній сукні. Які новини з Парижа вона принесла? Від рішення президента Пельтьє залежав успіх плану Ґрін.
Потиснувши Полін руку, мадам де Перрін сказала:
— Пані президентко, годину тому я мала розмову з мсьє Пельтьє. Він просив передати вам це. — Дістала із сумочки складений аркуш паперу. — Сказав, що будете задоволені.
Полін нетерпляче розгорнула папірець.
То був пресреліз Єлисейського палацу, один з абзаців якого виділили й переклали англійською: