Полін справді була задоволена.
— Дякую, пані амбасадорко, — сказала вона. — Ви дуже допомогли.
— Прошу, — відповіла та. — Франція завжди рада допомогти своїм американським союзникам.
Полін знала, що це неправда, та однаково усміхнулася.
Її увагу привернув Мілтон Лап’єр, що з’явився в залі. «Дідько, тільки не це», — подумала вона, бо зовсім не очікувала зустріти його тут: для того не було жодних причин. Він звільнився, і Полін призначила нового віцепрезидента, котрий наразі проходив процес схвалення обох палат Конгресу.
Та оскільки історія про роман Мілтона із шістнадцятирічною дівчиною не потрапила в пресу, Полін здогадалася, що він намагається вдавати, ніби все гаразд.
Вигляд, щоправда, мав кепський. Стояв зі склянкою віскі, до якої, схоже, вже встиг добряче прикластися. Був у дорогому смокінгу, однак камербанд сидів криво, а краватка розв’язалася.
Охоронці підійшли ближче. Від самого початку політичної кар’єри Полін навчилася зберігати спокій навіть у миті найбільшого збентеження.
— Добрий вечір, Мілте, — привіталась вона, а пригадавши, що його призначили директором лобістської фірми, додала: — Вітаю з призначенням у раду директорів «Райлі Гобкрафт і партнери».
— Дякую, пані президентко. Ви добре постаралися, щоб зруйнувати мені життя, але нічого не вийшло.
Полін вразила лють, з якою він процідив ці слова.
— Зруйнувати вам життя? — перепитала вона, як сподівалася, з усмішкою на вустах. — З посади звільняли людей, кращих за вас і мене разом узятих, і нічого, якось усе владналося.
— Вона мене покинула, — тихо промовив він.
Полін, однак, зовсім не відчула жалю.
— Воно й на краще — для вас і для неї.
— Нічого ви не розумієте, — прошипів він.
Втрутився Ґас, ставши між Полін і Мілтом.
— Його високість принц Фейсал прибув, — сказав він і легенько розвернув її спиною до Лап’єра.
Вона почула, як один з охоронців, щоб відвернути увагу Мілта, ввічливо промовив:
— Радий знову вас бачити, містере віцепрезиденте. Сподіваюся, з вами все гаразд.
Полін усміхнулася до Фейсала, чоловіка середнього віку із сивою бородою та сторожким виразом обличчя.
— Добрий вечір, принце Фейсале, — привіталася вона. — Я мала розмову з президентом Єгипту, але він не може нічого обіцяти.
— Нам сказали те саме. Міністрові закордонних справ сподобалася ідея демілітаризованої зони між Чадом та Суданом, і він негайно зв’язався з Каїром, але єгиптяни хочуть подумати.
У руці Полін досі тримала французький пресреліз.
— Погляньте на це, — сказала.
Фейсал швидко перечитав.
— Це вже інша річ, — промовив він.
До неї повернулася надія.
— Може, покажете це вашому другові, єгипетському послу?
— Щойно подумав про те саме.
— Зробіть це, будь ласка.
Ґас торкнувся її руки й кивнув у бік трибуни. Час виголошувати промову. Запросили навіть знімальну групу з телебачення. Текст про боротьбу з неписьменністю виведуть на екран, непомітний для глядачів. Щоправда, Полін намірялася відійти від сценарію, принаймні додати хоча б кілька слів про Чад. Ось тільки, крім голих надій, у неї немає жодних добрих новин.
Поки агенти Секретної служби прокладали їй шлях у натовпі, вона перекинулася кількома словами з людьми. Перед самими східцями до подіуму Полін привітав Джеймс Мур.
Говорила вона чемно, намагаючись не виказувати емоцій.
— Добрий вечір, Джеймсе. Дякую за ваш інтерес до теми Чаду.
Відчула, що дійшла до краю, де ввічливість межує з лицемірством.
Мур сказав:
— Ситуація небезпечна.
— Авжеж, і останнє, що нам потрібно — втягувати в конфлікт американських вояків.
— Тож слід повернути їх додому.
Полін легесенько всміхнулася.
— Гадаю, можна знайти навіть кращий вихід.
Мур не зрозумів.
— Кращий?
Аналізувати по кілька варіантів водночас, зважуючи «за» і «проти», йому бракувало мізків. Усе, на що він був спроможний, це вигадувати й озвучувати крайнощі.
Утім, насправді замість альтернативи його пропозиції, Полін мала лише надію.
— Побачите, — мовила вона впевненіше, ніж почувалася, і пішла далі.
Перед самими східцями натрапила на Латіфа Салаха — єгипетського посла: приземкуватого чоловіка з колючим поглядом і чорними вусами. Був він не набагато вищий за Полін, а в смокінгу взагалі нагадував цвірінькотливого горобчика. Їй подобалася його завзятість.
— Фейсал показав мені пресреліз французів, — сказав він без преамбул. — Це важливий крок.