Але на цьому все не скінчилося. Власне, той випадок був дрібницею, хоча вона про нього не забула і була переконана, що й він теж.
Сталося це в розпал кампанії, коли Полін майже гарантувала собі перемогу. Вони повернулися з напрочуд вдалого мітингу на бейсбольному стадіоні, де тисячі людей привітали її блискучу промову бурхливими оплесками. Усе ще заведені успіхом, обоє зайшли в ліфт високого готелю. Крім них, інших пасажирів не було. Ґас обійняв її, Полін підняла голову, і вони почали пристрасно цілуватися, міцно обвивши одне одного руками. Коли ліфт зупинився й двері відчинилися, обоє мовчки пішли кожен до себе.
Про той епізод ніколи не розмовляли.
Полін спробувала пригадати, коли востаннє в неї хтось закохувався. Безперечно, добре пам’ятала роман із Джеррі, однак то була радше дружба, що поволі розвивалася, аніж жага пристрасті. Власне, так воно переважно й ставалося з Полін. Вона ніколи не поводилася грайливо і не фліртувала, бо мала забагато інших справ. Була симпатична, проте чоловіки не западали на неї з першого погляду. Ні, приязнь до неї виникала поступово, що ближче вони з нею знайомилися. Та попри те, траплялися й такі, хто просто падав їй до ніг — і серед них була навіть одна жінка! З кимось Полін зустрічалася, з кількома навіть спала, проте ніколи не відчувала того, що вони: несамовитої пристрасті й розпачливого бажання близькості. З нею ніколи не траплялося кохання, що змінювало життя, вона керувалася лише прагненням зробити світ кращим.
Але ось Ґас освідчився.
Ясно, що із цього нічого не вийде. Роман не вдасться тримати в таємниці, а коли про їхній зв’язок дізнаються, це знищить кар’єру обом. І нашкодить її невеликій сім’ї. Зруйнує життя Полін. Тож нема про що навіть думати, і вибору ніякого робити не треба — все зрозуміло.
Але, бодай суто теоретично, що відчувала вона до Ґаса?
Він їй дуже подобався. Співчутливий, та водночас із твердим характером, Ґас не дозволяв крутити собою, умів давати поради, не наполягаючи на своїй думці. А ще був сексуальний. Мимохіть уявила собі перші обережні дотики, ніжні поцілунки, погладжування волосся, близькість гарячих тіл.
«Ти матимеш безглуздий вигляд, — сказала вона собі. — Він вищий за тебе на пів метра».
Але це не була безглуздість. Навпаки, щось зовсім інше, від чого їй стало тепло. Навіть просто думати про це було приємно.
Спробувала відігнати такі думки. Вона ж президентка, їй не можна закохуватися. Бо це буде наче буревій, сходження потяга з рейок, вибух атомної бомби.
Хвала Богу, цього ніколи не станеться.
На північний захід від Фаї автобус в’їхав у зону, відому як смуга Аузу. Там на мандрівників чекала нова небезпека — міни.
Сто кілометрів завширшки, смуга Аузу була причиною війни Чаду з північним сусідом —Лівією. Після завершення бойових дій на цій ново-здобутій чадській території в землі причаїлися тисячі мін. У деяких місцях там стояли попередження — ряди пофарбованих у червоне й біле каменів. Утім, більшість замінованої площі залишалася непозначена.
Хакім стверджував, що знає, як їхати, але що далі просувався автобус, то більш занепокоєним ставало його обличчя. Раз по раз він гальмував, щоб уважно перевірити, чи досі їде дорогою — її не завжди вдавалося відрізнити від навколишньої пустелі.
Вони перебували в самому серці палючої Сахари, де навіть повітря мало горілий присмак. Потерпали всі. Малюк Наджі був голий і блідий. Кія весь час поїла його, щоб уникнути зневоднення. Оддалік височіли гори, даючи оманливу обіцянку прохолоди: їх, насправді непрохідних для наземного транспорту, подолати можна було лише в об’їзд, тому тікати від розпеченої, як піч, землі пустелі подорожні просто не мали куди.
Абдул міркував, що в давні часи араби не проводили в дорозі цілий день. Вони будили верблюдів до світанку, при світлі зірок нав’ючуючи їх кошами зі слоновою кісткою та золотом, зв’язували довгою мотузкою нещасних голих рабів і рушали, ледве сіріло. Коли ж наставала полуденна спека — відпочивали. Одначе їхні сучасні нащадки, котрі мають автомобілі, навантажені дорогим кокаїном і зневіреними мігрантами, були не такі кмітливі.
Що ближче під’їжджав автобус до кордону з Лівією, то частіше Абдул замислювався про те, чи дасть Хакім раду на митниці. Більшість мігрантів не мали навіть паспортів — не те що віз та інших паперів, необхідних для подорожі. Багато чадців усе життя обходилися без жодних документів на посвідчення особи. Як їм перетинати кордон? Певно, Хакім має відпрацьовану схему: імовірно, платить прикордонникам хабарі. Але це досить небезпечно. Приміром, офіцер, з яким він у змові, може несподівано підвищити ціну. Або ж на місці буде його керівник, який наглядатиме за всім. Чи його замінять на чесного, принципово непідкупного посадовця. Усіх варіантів не передбачиш.