– Не відаю, чи вам дивно те, що бачимо й чуємо, але гадаю, що ці люди ведуть заплутану, ще не до кінця мені зрозумілу гру. Не бачу нічого лихого в грі, бо життя людське, за волею Божою, складається із двох частин: роботи та гри. Роботою люди здобувають хліб насущний для прохарчування, а грою себе бавлять, недаремно у старому Римі люди вимагали двох речей: хліба та видовищ, тобто роботи і гри. Хліб дає людині можливість жити, а гра – цікавість жити; робота людину виснажує, а гра манить і захоплює. Гра, брати мої, первісніша від роботи, бо, граючись, створив Бог Адама, а для гри Адамові створив Єву; для гри собі й між собою вони народили дітей, і діти їхні у грі-таки дійшли до вбивства. До приходу на землю Адам та Єва знали тільки гру і, вже вигнані з раю, навчилися роботі. Робота – це самоприневолення, а гра – це забавка, приневолювати до якої непотрібно. Щоб не було таке немиле рабство роботи, люди покривають її грою: співають при праці, щось вигадують, змінюють, придаючи тим новість неволі, а це значить: починають грати в роботу – тоді вона їм люба й мила. Всі вчені мужі та винахідники, всі книжники й творці книжок, танцюристи, грачі, байкотворці – це діти, які граються, отож чим більше люди на живе, тим більше вплутує себе в гру. Вояки розігрують битви і змагання, прикликаючи до своїх ігор Смерть і знаряддя вбивства, священнослужителі перетворили храми у гралиська, бо де є обряд – там і гра. Грою є всі свята, веселощі, весілля, похорони, родини, веснянки, зажнивки і все таке. Граючи думкою, філософи будують мисельні споруди, співотворці – пісні та вірші, музики – ладні звуки, будівничі – будови; гра людину все більше й більше заполоняє. Гра, брати мої, дає бажання жити; гру ведуть королі, політики, судді та возні, досліджуючи злочин; гру ведуть єретики й відступники від догматів, творці невірства та сект. Одна гра освячена традицією, а інша традиції ламає; одна гра, брати мої, вважається доброчинна, бо не приносить зла, а інша лихочинна, котра зло приносить. Грою були змагання на Олімпі, і грою наповнюються всі Парнаси. Усі лихочинці, облудники, хитродійці, підступники, сквернителі, улесники, блудосіятелі, славителі та гудителі, єретики та святі, тирани, розбійники, воїни, ненависники, проповідники, купці, лихварі, скупарі, грошозбирачі й маєткорозширювачі – це грачі, і тому, що без гри людина прожити неспроможна. І це тому, що найбільший із усіх гравців – Господь Бог, від гри якого створився світ, бо всяке творення – це гра. Це він сплів світову сіть, пов’язавши всесвіт живоводними нитками, і той світ став жити. Через це рай, пекло і життя на землі – це гра. Велика, незбагненна для людського розуму, але гра. Гра кінчається тільки там, де йдеться про здобуття пожитку. Але й кішка перед тим, як з’їсти мишу, грається з нею, хоч інколи така гра жертви й споживача буває вельми коротка. Зрештою, й Смерть грається з людиною, хапає її й відпускає або ж творить хвороби, що також є її грою. Все живе живиться при допомозі Смерті: пташка вбиває гусінь та комах, хижа – собі подібних; комахи й гусінь убивають рослину, рослина, ростучи, бере соки із тління мертвих рослин, чи живих істот, чи з погною, а погній – це вбите живе. Вовк загризає вівцю, вівця їсть траву, трава з’їдає здохлого вовка та вівцю – без убивства та нищення, тобто без Смерті, не може бути ніякого існування, а отже, й гри. Робота, зрештою, – це теж служниця Смерті, бо дає пожиток людині, а пожиток – це вбивство, отже, робота – це наука знищувати, щоб споживати. Відтак, єдині струменти в руках Божих для його вічної і незбагненної гри із нами – це сама гра і Смерть. Ось два нерушні стовпи світу, і це так, хочемо ми того чи не хочемо.
– А злий дух? – спитав Павло.
– Про це сказав Самуїл, – відповів Созонт. – "Коли буде на тебе злий дух від Бога, то заграє той рукою своєю – і буде тобі добре".
– Отже, злий дух таки від Бога? – спитав я.
– Без Бога ані до порога, тобто Бог – усе що є, а все що є – в ньому. Злий дух – це одна з ігорних костей Бога.
– Не поділяєш думки Кузьми, що Бог і диявол взаємозаперечні і незалежні від волі один одного? – спитав я.
– Кажу тобі: сатана – це одна із кісток у великій Божій грі.
– Але гра – це недійсне, вигадане й умовне, – мовив Павло.
– А я думаю, що гра – це найдісніша дійсність. Бо сама дійсність – результат гри.
– Дивовижні речі кажеш, – мовив Павло. – Чи ж не богозневаження називати Бога грачем?
– Сказав уже: не бачу нічого лихого у грі, а коли так, не заперечую і не осуджую Божої гри, якою є цей світ та дісність, але сама гра, це також казав, може бути добра й лиха. Розум людині на те й даний, щоб розрізняти добре від лихого, а відтак творити добро чи зло, а це значить вести чи добру, чи лиху гру.
– А чи мав рацію Кузьма, говорячи про суперечність любов’ю до Бога та батьків? – спитав Павло, розширюючи свої благі і сині очі.
