— На мене зійшла милість Божа, — сказав Клод, проводячи рукою по потилиці. — От помацайте, — додав він.
Абат помацав.
— Чорт забирай. — сказав він. — Оце так рука Божа.
— Слава Тобі, Господи! — сказав Клод Леон. — Я хотів би висповідатися. Хочу постати перед Творцем з чистою душею.
— ...так ніби її випрали в «Персилі»! — закінчили вони в унісон згідно з католицьким каноном і перехрестилися найкласичнішим з можливих жестом.
— Але поки мова не йде про те, щоб смикнути вас на дибу, — завважив абат.
— Я вбив людину, — сказав Клод, — до всього ще й велосипедиста.
— У мене є новини, — сказав абат. — Я бачився з вашим адвокатом. Велосипедист був конформістом.
— Це не змінює того, що я вбив людину, — промовив Клод.
— Проте Сакнуссем погодився свідчити на вашу користь.
— Мені все одно, — сказав Клод.
— Сину мій, — сказав абат, — ви не можете не усвідомлювати, що велосипедист був ворогом нашої Святої Матері Церкви рогатої й апостослинної.
— Коли я його вбивав, на мене ще не зійшла благодать Божа, — сказав Клод.
— Дурниця, — запевнив абат. — Ми вас звідси витягнемо.
— Я не хочу, — відказав Клод. — Я хочу стати затворником. Хіба є для цього краще за в’язницю місце?
— Чудово, — сказав абат. — Якщо ви хочете стати відлюдником, вас завтра випустять. Єпископ на короткій нозі з директором в’язниці.
— Але мені нема де ховатися від світу, — заперечив Клод. — А тут мені подобається.
— Не турбуйтеся, — завірив абат. — Ми підшукаємо для вас ще огиднішу місцинку.
— То це інша річ, — сказав Клод. — Ходімо звідси?
— Не так швидко, безбожнику, — мовив абат. — Треба владнати певні формальності. Я заїду за вами завтра на катафалку.
— Куди ви мене відвезете? — схвильовано запитав Клод.
— Є вакантне місце відлюдника в Екзопотамії, — відповів абат. — Ми вас туди й призначимо. Вам там буде дуже погано.
— Прекрасно! — сказав Клод. — Я за вас молитимуся.
— Амінь, — сказав абат.
— Шлак і шах, і тарарах! — закінчили вони хором згідно з католицьким ритуалом, що, як відомо, звільняє від хресного знамення.
Попестивши Клода по щоці й міцно вщипнувши його за носа, абат вийшов з камери, а охоронець зачинив за ним двері. Клод лишився стояти перед крихітним віконцем: прихиливши коліна, він став молитися з глибини свого астрального серця.
...Ви перебільшуєте незручності змішаних шлюбів.
Анжель чекав на Анну й Рошель. Сидячи на стертій балюстраді, він спостерігав, як техпрацівники здійснювали щорічне общипування голубів у сквері. Це був захопливий спектакль. Техпрацівники були одягнені в чисті білі блузи й червоні сап’янові фартухи з гербом міста. Вони були озброєні машинками-стригалями спеціальної моделі й засобом для знежирення для крил водоплавних голубів, яких у цьому кварталі була сила-силенна.
Анжель ловив мить, коли підпушок почне літати й майже відразу зникне в дулах циліндричних хромованих пуховловлювачів, якими техніки маніпулювали за допомогою маленьких пневматичних візків. Зібраним пухом наповнювали перину Президента Радників[14].Видовище нагадувало морську піну, яку вітром прибило до берега; вона лежала на піску великими білими згортками, що вібрували на вітрі: якщо придавити її ногою, вона вилізе поміж пальців. Ніжна піна, висихаючи, здавалася оксамитовою. Анна і Рошель усе не з’являлися.
Анна точно щось утнув. Він ніколи не наважувався ні прийти вчасно, ні віддати автівку механіку на техогляд. Рошель, певно, чекає на Анну, що має за нею зайти. Анжель був знайомий з Анною уже п’ять років, з Рошель — трохи менше. Він і Анна закінчили ту саму школу, але Анжель отримав диплом нижчого ранґу, бо не любив працювати. Анна керував відділом Компанії із заготівлі щебеню для залізничних шляхів вантажного призначення. Натомість Анжель задовольнився менш прибутковою посадою на підприємстві з виготовлення скляних колб для ламп. Він відповідав за технічний бік виробництва, а Анна — за комерційну діяльність Компанії.