— Тепер у вас буде відмінна зброя, — підсумував Жан на прощання.
— Це не для мене, — нагадав йому Клод, коли гість спускався сходами.
Клод зачинив двері й повернувся за стіл. Чорний і холодний еґа-лізатор поки нічого не казав. Він обважніло спочивав поруч з сиром, що з переляку терміново від нього відсунувся, проте не наважувався покинути рідну тарілку. Серце в Клода билося трохи частіше, ніж зазвичай. Він узяв до рук сумну річ і покрутив її в них, відчуваючи, як сила наповнює його до кінчиків пальців. За зачиненими дверима. Але потрібно було вийти й віднести еґалізатор Сакнуссему. Виходити на вулицю зі зброєю було заборонено. Він поклав його на стіл й у суцільній тиші прислухався, чи часом ніхто з сусідів не чув його розмови з Жаном.
Він відчував його вздовж свого стегна, ніби важкого й холодного мертвого звіра. Його вага відтягувала кишеню й пояс, а сорочка настовбурчилася з правого боку над штанами. Завдяки дощовику цього не було видно, проте під час кожного руху стегна він вимальовувався на тканині великою складкою, яку будь-хто міг помітити. Завбачливіше було б піти іншим шляхом. Тож, вийшовши з дверей будинку, Клод навмисне повернув ліворуч. Він крокував у напрямку вокзалу, не ризикуючи йти людними вулицями. Був похмурий день, холодний, як і напередодні. Він погано знав цей квартал. Спершу повернув праворуч, потім, завагавшись, що так він надто рано повернеться на свій звичний маршрут, відійшов на десять кроків далі і повернув ліворуч. Нова вулиця стікала пагорбом і перетиналася з попередньою майже під прямим кутом. Обабіч тулилися різноманітні крамниці, зовсім не схожі на ті, повз які звик проходити Клод, — нейтральні, без жодних особливостей.
Він ішов швидко, прихована річ тисла на його стегно. Здалося, що чоловік, якого він щойно проминув, опустив погляд у напрямку його кишені. Клод завмер. Пройшовши ще два метри, він обернувся — перехожий теж дивився на нього. Опустивши голову, він рушив далі й на першому ж перехресті повернув ліворуч. Тут він так різко наштовхнувся на дівча, що малеча посковзнулася й сіла в купу брудного снігу, відгорнутого до узбіччя тротуару. Не насмілившись її підняти, Клод прискорив крок: руки тримав глибоко в кишенях і повсякчас крадькома озирався. Він прошмигнув повз озброєну шваброю матрону, що саме виходила з сусідньої будівлі. Та привітала його гучною лайкою. Він обернувся. Матрона не зводила з нього погляду. Клод прискорив крок і ледь не влетів у квадратну загорожу, яку дорожні працівники поставили над відчиненим каналізаційним люком. Зробивши різкий рух, аби уникнути зіткнення, він зачепився за ґрати загорожі, порвавши кишеню свого дощовика. Робітники обізвали його телепнем і вилупком. Розпашілий від сорому, він, не сповільнюючись, ковзав по замерзлих калюжах, починаючи пітніти у своїй вовняній жилетці. Переходячи дорогу, він раптом зіштовхнувся з велосипедистом, що повертав без попередження. Педаль відірвала йому низ штанини й порізала щиколотку. Скрикнувши від переляку, він витягнув поперед себе руки, аби не впасти, але звалився на брудну бруківку разом з велосипедистом. Поруч саме був поліцейський. Клод Леон вивільнився з-під велосипеда. Щиколотка страшенно боліла. У велосипедиста було вивихнуте зап’ястя й роз’юшений ніс. Він вилаяв Клода. Того переповнював гнів: його серце дуже билося, жар спускався вздовж його рук, кров швидко пульсувала, зокрема в щиколотці й у стегні, здіймаючи при кожному ударі еґалізатор. Раптом велосипедист запустив лівий кулак Кло-дові в обличчя, від цього в голові останнього все прояснилося. Рука пірнула в кишеню й витягнула еґалізатор. Клод розсміявся, тому що велосипедист щось пробелькотів, задкуючи. Наступної миті він відчув потужний удар по руці — поліцейська дубинка опустилася. Підібравши еґалізатор, схопив Клода за комір. Відчувши, що в правій руці більше нічого немає, він різко обернувся. Його права нога раптом розпрямилася, влучивши поліцейському в пах. Той склався навпіл і випустив еґалізатор. З переможним риком Клод кинувся за еґалізатором і розрядив його у велосипедиста, що двома руками схопився за пояс, м’яко осів, видавши тихе горлове «А-а-а-ах»... Дим від відстріляних гільз приємно пахнув. Клод подув в дуло револьвера, як це роблять у фільмах, засунув зброю назад до кишені й звалився на поліцая. Йому хотілося спати.
— Ну то що? — запитав адвокат, устаючи й збираючись іти. — Чому насправді у вас був револьвер?
— Я вам уже розповідав. — сказав Клод і вкотре переказав свою історію. — Я придбав його для мого директора пана Сакнуссема, Арна Сакнуссема.
— Він стверджує, що ні, — відповів адвокат, — вам це прекрасно відомо.
— Але це правда, — сказав Клод Леон.
— Знаю, але придумайте щось інше. У вас було на це достатньо часу, — відказав роздратовано адвокат, прямуючи до дверей. — Відкланююся, — сказав він. — Нам лишається хіба чекати. Я намагатимуся зробити все від мене залежне, але ви мені геть не допомагаєте!..
— Це не моя професія, — відповів Клод Леон.