— Так! Провина й грiх, страшний грiх лежить на тобi! — говорила циганка. — Вищi сили призначили твоє серце на порятунок вiтчизни, а ти що надумав? Ти хотiв оддати його в руки жiнки… Пам'ятаєш нiч на Трубежi?
— Спинись! Нi слова! — скрикнув, мов ужалений. Найда й, кинувшись на циганку, вхопив її за плечi. — Або присягаюсь богом, що ця ряса не врятує тебе!..
— Оце-то так, — захихотiла зловтiшно стара, — спалахнув лицарський дух, а сила, бачу, не пропала… Гляди ж, — провадила вона далi вiщим голосом, одступаючи на крок вiд Найди, — незабаром ударить закличний дзвiн, i коли твоя патериця перетвориться на спис, а чотки — в свинцевi кулi, тодi ти повстанеш i твоя чорна ряса повiється чорною хмарою i вкриє всю Україну! Та горе тобi, якщо ти ухилишся вiд заклику, — лиховiсне закричала стара, наступаючи на Найду i блискаючи палаючими очима, — ганьба впаде на твою голову, печать Каїнова ляже на виду твоєму, одмахнуться вiд тебе люди, навiть звiрi цуратимуться тебе! Нiякi стiни монастирськi не врятують тебе вiд страшної кари. Сам бог одверне вiд тебе обличчя своє, тисяча прокльонiв повиснуть над тобою й потягнуть твою душу аж на дно пекла!
Мов прибитi громом, стояли непорушне Дарина i Найда, охопленi нелюдським жахом. Коли ж вони отямились i оглянулись кругом, циганки вже не було: вона зникла раптово, мов провалилася в землю.
Дарину вивела з зацiпенiння служниця.
— Панно, ясновельможна панно! — гукала вона, пiдбiгаючи. — До нас приїхав якийсь значний панотець iз Києва, в рясi єдвабнiй i в клобуцi, може, чесний владика.
— Де, де? — стрепенулася Дарина.
— Його велебна милость пiшли в будинок, у велику свiтлицю. Дарина прожогом кинулася в пекарню, зробила потрiбнi розпорядження й, причепурившись, поспiшила в свiтлицю до гостя.
Назустрiч їй пiдвiвся високий на зрiст, мiцної, козацької статури чернець. Приємне обличчя його, обросле широкою, чорною з сивизною бородою пашiло здоров'ям, а очi iскрилися радiстю й надiєю. На могутнiх грудях архiпастиря видно було панагiю й золотий хрест.
— Боже! Яка честь нашому дому! Високопревелебний настоятель отець Мельхiседек! — скрикнула Дарина й квапливо пiдiйшла пiд благословення владики.
— Хай буде над тобою десниця Всевишнього! — промовив настоятель i тричi перехрестив нахилену голову дiвчини.
Пiсля побiжних розпитувань про мандрiвку, про те, чи добре велося отцевi Мельхiседеку в дорозi, чи не зустрiчався вiн з її батьком, панна Дарина запросила гостя до трапезної, де вже парував на столi раннiй снiданок. Першою стравою було чорне пиво, варене з медом i прянощами, до грiнок; крiм пива, що споживалося в тi часи, як пiзнiше чай та кава, на столi красувався ще чималий короп у шафранному соусi та карасi в сметанi, якi шкварчали на сковородi, й кiлька пляшок наливок, настоянок i ратафiй.
Стара тiтка метушилася бiля столу й, коли ввiйшов Мельхiседек, пiдiйшла до нього пiд благословення, а потiм, присунувши владицi крiсло, заходилася вкупi з Да-риною пильно припрошувати його до снiданку.
— Ох, запопадниця наша, — усмiхнувся отець Мельхiседек. — Ченцевi це ж спокуса, черевоугодництво… гаразд iще, що сьогоднi четвер.
— У пречесного отця стiльки трудiв i подвигiв для духу, що й тiло пiдтримати не грiх скромною трапезою, — вiдповiла, вклоняючись, Дарина й додала з вишуканою гостиннiстю: — Удостойте, найпревелебнiший дорогий гостю.
Владика благословив запропоноване брашно й питво.
Пiсля снiданку, за ковшем старого меду, отець Мельхiседек став ще говiркiший.
— Сподобився, сподобився уздрiти, люба панночко, i велику, найсвiтлiшу царицю, продовж їй ласка господня царственого вiку!.. Град її велiй, краси невимовної, i рiка повноводая, i притокiв багато, а от тiльки садiв наших та запашного повiтря — дасть бiг: берiзка та осичина!.. Зате палацiв i двiрцiв там сила-силенна; возносяться храмини, стоять, мов по шнуру, й охороняють царський чертог. А царедворцiв бiля великої владарки така хмара, що й доступитися через них до сонця вельми трудно.
Коли я став перед ясними очима графа Орлова, то сей державний муж пояснив менi погляди на нашу справу найяснiшої царицi: всiєю душею вона стоїть за руський православний люд, iменує нас братами по кровi й по вiрi, пошле посланцiв до польського короля й зажадає, щоб вiн утихомирив ксьондзiв i шляхту, дав би православним спокiй i всi права, як i католикам. Але одразу вiйська вона посилати не може, бо сеє порушило б мирнi трактати, а того не стерплять i iншi коронованi сусiди, нi австрiяки, нi прусси… Довелося б, отже, Росiйськiй державi вступати в вiйну з трьома крулiвствами… та до того ж iще й вiйна з Туреччиною.
— Авжеж, це правда, — погодилась Дарина й роздумливо похитала головою. — Тiльки от бiда: король, звичайно, послухає велику царицю, та пани й ксьондзи без вiйни не дадуть королевому наказу нiякої цiни.
— Воiстину так, — ласкаво усмiхнувся отець iгумен i погладив рукою свою бороду. — Тебе, дитино люба, умудрив господь свiтлим розумом.
— А саму царицю ясновельможний владика коли ж бачив?
