— Удостоївся, моя дитино, сподобився… Ох, яка велич! Не покої, а роззолоченi й прикрашенi чудодiйно храми-чертоги… Царедворцi виблискують своїми шатами, а сама найяснiша видом своїм подiбна до сонця, а очi її, як зорi на небi… Мудрiстю високою сяють… i така привiтна, ласкава, усмiшкою царською зiгрiває людськi серця. Довго, довго розпитувала вона про горе простого народу… Дивувалася довготерпiнню, а на мої слова про гайдамацтво зводила мовити так: "Поки, — каже, — проявляється воно то поодинцi, то окремими ватагами, — то не повстання, а розбiйництво… Так i польський уряд перед iншими державами його атестує, а свої утиски пояснює переслiдуванням ватаг… I оскiльки жодна країна розбою терпiти в себе не захоче, тому й держави не можуть заборонити Польщi ловити в себе розбiйникiв i карати їх… У всякому разi, — каже, — я послала в Варшаву наказ, i Рєпнiн менi повiдомив, що на моє слово там зважать. Передайте, — каже, — чесний владико, всiм вашим, що моя душа скорботою сповнена за них, день i нiч я про них думаю, i вони менi близькi, як усi мої пiдданцi…"
— Господи! Продовж вiку нашiй царицi на радiсть усiм i на щастя знедолених братiв, — у поривi екстазу промовила Дарина. — Вони ж так давно не знали й хвилини того щастя, що, мабуть, уже думають, нiби його й нема нiде на всьому бiлому свiтi!
— Хай почує всемогутнiй молитву твою, порив юної i чистої душi! — промовив отець Мельхiседек i, взявши в руки оздоблену самоцвiтами панагiю, додав: — На прощання її найяснiша милость, пресвiтла цариця наша, подарувала менi сю панагiю, зело оздоблену й коштовну, щоб я пресвiтле iм'я її згадував у своїх грiшних молитвах, обiцяла навiть, з царської ласки, послати менi листа про те, що з її наказу учинено буде.
— Такої удачi не можна було й сподiватися, — все дужче й дужче хвилювалася Дарина. — О, тепер, коли цариця прикрила нас своїм крилом, ми зумiємо поквитатися з ляхами, — збуджено промовила вона й рвучко пiдвелася.
— Ото, горличка може перетворитися на орлицю! — усмiхнувся отець Мельхiседек.
— Ох, святий отче! Молiте господа за них, нещасних… i заступiться: немає в них захисника, немає в них молiльника! — сказала Дарина.
Зворушений проявом такого сильного почуття, Мельхiседек пiдвiвся i, поклавши руку на голову панночки, по-батькiвському поцiлував ЇЇ в чоло й промовив тремтячим голосом:
— На тобi хай буде благословення господнє, дух божий живе в серцi твоєму, бережи ж цю святиню!
В цей час дверi тихо одчинилися, i в трапезну ввiйшов чернець Найда. Мельхiседек його одразу впiзнав i пiсля благословення сказав, що вiн питав про нього в Печерах, але йому вiдповiли, що чернець на послуху, а тепер вiн дуже радий, що його зустрiв.
Дарина, побачивши Найду, мимохiть зашарiлася: вона за метушнею, приймаючи такого дорогого й високого гостя, як отець Мельхiседек, забула про Найду, а вiн, може, голодний десь ждав, що про нього згадають.
— Невже панотець не снiдав? — звернулась вона поквапно до Найди. — Я так захопилася бесiдою.
— Дякую вельможнiй паннi за ласку, — вiдповiв, низько вклоняючись, чернець. — Я трапезував.
— А, спасибi тiтцi, — заспокоїлась Дарина й хотiла була запросити ченця сiсти, але згадала, що без дозволу архiпастиря це було незручно, а тому й утрималась. А отець Мельхiседек, поправляючи рясу, випадково налапав у кишенi папiр i, витяг-ши його, розсмiявся:
— Хе, старий же я став: говiркий, а малопам'ятливий… Коли панна питала мене про батька, то я сказав, що бачився з ним, а не передав головного — листа вiд нього: ось вiн!
— Лист вiд татонька! — зрадiла Дарина. — Я так давно вже не мала вiстей вiд нього… — I вона, взявши листа, вiдiйшла набiк, до вiкна, й жадiбно почала його читати.
— Ну, сiдай, брате во Христi, — добродушно показав Найдi на найближчий фотель iгумен.
— Перед його превелебною милостю постояти менi приємнiше, — ухилився вiд запрошення Найда.
— Твоя воля, твоя щирiсть… — з лагiдною усмiшкою мовив iгумен. — А щодо мого давнього прохання чи не передумав ти, сину мiй? Я про тебе говорив з отцем настоятелем печорським, i вiн ласкаво дав дозвiл на переведення тебе в Мотронинський монастир: якщо серцем не охолонув ти потрудитися в моїй обителi, то врата її для тебе широко одчиненi.
Дарина, пробiгаючи очима батькового листа, нашорошила вуха й ждала, що вiдповiсть на пропозицiю iгумена Найда.
— Нести свiй подвиг пiд благословенням найпревелебнiшого владики серцевi моєму є радiсть, — пiсля невеликого роздуму вiдповiв чернець.
— Спасибi за ласкаве слово, а менi ти будеш вкрай потрiбен… Дякуючи гос-подевi, є надiя, що багато одiбраних у нас храмiв i монастирiв будуть повернутi в нашi руки, тодi постане багато тiлесного й духовного труда для прийняття духовних дiбр i пастви… Тепер ти можеш перейти до нас з легкою душею, бо не доведеться тобi своїх обiтниць ламати i ти до кiнця днiв твоїх не розлучишся з власяницею i вериг на зброю не перемiниш…
