Останній письменник полностью

– Гаразд, — сказав Скриптор після довгих роздумів. – Ви потрапили ідеально. Це те, про що я прошу. І нехай це буде арія, s'il vous plaît, про помсту, що кипить у серці. Особливо мені подобається...

Знаю, Рампракаш це перевірив. Не дарма я зробив його своїм повноправним

віце-президентом. Ця арія особливо подобається тобі у старому виконанні Марії Розенек-Банашак.

Ти часто слухаєш її з похмілля на оперних платформах. Не можу зрозуміти, як можна це робити

після того, як випив забагато! Хіба ця арія не ріже мозок людини, як ніж?

Скриптор трохи розгублено потер чоло.

– Будь ласка, вибачте мене, пане Петрі. Пан дуже милий, а я… Дещо роздратований. Знаєте, останнім часом я одержую мультоки, які мене дратують. Зрештою, не будемо про це…

Це вже десятий, курва, мульток із текстом на санскриті. Я б викинув його на смітник, якби

не те, що окрім невідомого повідомлення хтось уже вдесяте погрожував вбити. Якийсь, курва, псих,

типу того, що зарізав Амелію.

Петрі поблажливо посміхнувся.

Я знаю про це, бідолаха. Я знаю твою кореспонденцію. Також благальні запити про переклад

які були надіслані до трьох центрів вивчення санскриту, що все ще існують, у Нью-Делі та Мумбаї.

Але тобі звідти ще ніхто не відповів. Чекаєш-чекаєш, нервуєш, а тут отримуєш постійні погрози з

різних дивних адрес... І таємничі тексти таємничими алфавітами. Я навіть попросив свого

Рампракаша розшифрувати це самому або найняти когось для цього. Але він уявлення не має

про санскрит і письмо деваганарі. Він комусь замовив, і я теж чекаю, не ризикую скористатись

автоматичним перекладом, це надто важливо, щоб покладатися на штучний інтелект. Я тебе

розумію, брате. Але що ж... Індія - це й досі інший світ. Там ніхто нікуди не поспішає.

Петрі натиснув на дзвінок, і обидва офіціанти виструнчилися. Вони прийняли замовлення — Скриптор пішов за кулінарною пропозицією Петрі — і безшелесно пішли.

У ресторані "Опера" все працювало, як добре відрепетировані голоси співаків, що дарували гостям задоволення від натуральних страв; тут усе працювало разом, мов добре настроєні музичні інструменти під паличкою вправного диригента. Візитною карткою Вроцлавської опери, перетвореної на ексклюзивний готель і ресторан зі столиками в ложах, обслуговуванням людей і забороною собак, були, як говорилося в рекламній брошурі, "безшелесне мовчання", "ненав'язлива технологія" і "позачасова, трохи декадентська елегантність манер".

І захмарні ціни, які готові були платити сноби з усього багатого світу, щоб послухати арію з "Мадам Баттерфляй" під традиційну свинячу відбивну і не мусити зносити собачий гавкіт.

– Два місяці тому ми з сином були на вашому виступі у Віташека...

Золоті шпильки Петрі засяяли, коли він поклав передпліччя на стіл, долонями до співрозмовника. Цей жест повернув Скрипторові спогади з дитинства, коли священик так розводив руками під час меси, промовляючи молитву Отче наш.

Але Петрі не був схожий на священика.

– Дивно, що Матеуш досі організовує такі розваги, після того як нещодавно цей божевільний, мій колишній співробітник, до речі, зарізав Амелію на сцені… – сказав він.

– Ну, що ж… – Скриптор замислився, але йому забракло дотепної репліки. – Віташеку треба на щось жити. Кожен оре, як поборе…

Він знав, що ця банальність вразить вуха творця слів, але йому було байдуже. Він не збирався хизуватися чи справляти так зване гарне враження.

Ти все одно знаєш про мене все, красунчик у лондонських, зшитих за міркою чобітках. Одне

чи друге bon mot не змінить твоєї думки про мене. Я впевнений, що ти підготувалися перед