Його колега Венді Вайт із кучерявим волоссям і похмурою міною жінки, яку востаннє задовольняли років десять тому, промовляє:
— Просто скажи нам, що ти вчинив, і ми все владнаємо. І потім ти зможеш піти додому.
— Я нічого не робив.
— Годі брехати! — горланить Семпсон, у його голосі вчувається втома після кількох годин допиту. Еван відчуває провину, що ніхто — ні він сам, ні Лів, ні адвокат — не змогли бути там, щоб допомогти його синові. Дені виповнилося вісімнадцять за два тижні до нещастя. Формально він був повнолітнім, а тому поліція не була зобов’язана повідомляти його батьків. Однак якби Еван опинився на іншому рейсі й не летів якраз під час допиту або якби Лів просто була вдома, то… Еван змусив себе припинити роздуми, інакше знову почнеться те саме.
Семпсон продовжував удавати із себе поганого поліцейського:
— Ми знайшли твої відбитки на камені.
Брехня.
Тепер черга Венді:
— Просто скажи нам правду, і ми відвеземо тебе додому. Поговоримо з твоїми татком і мамою і все владнаємо. Я впевнена, що ти зробив це ненавмисно.
Дені заперечно похитав головою.
Семпсон:
— Та киньмо його до камери, і все, скільки можна панькатися! Я впевнений, що його співкамерники добре порозважаються з таким красунчиком.
Змучений і заплаканий Дені нарешті видавив із себе:
— Добре.
— Що добре? — перепитала Венді.
— Це я зробив.
— Що зробив? — не вгавав Семпсон. Він підбадьорливо поплескав Дені рукою по плечу.
— Я вдарив її каменем.
— От і добре, — сказала Венді, — як саме ти вдарив її?
— Ну, мабуть, кинув його і поцілив їй у голову.
Відповідь Дені більше нагадувала запитання.
— Тобі ж добре відомо, що такий великий камінь так просто не кинеш, Дені, — зауважив Семпсон, прибираючи руку з плеча Дені. — Все, з мене досить!
Він різко підвівся, відсунув стільця так, що ніжки заскреготіли по лінолеуму підлоги. Щоб нагнати страху, він виразно крутив у руках наручники.
— То що ти зробив із важким каменем? — швидко продовжила Вайт так, ніби намагалася випередити свого напарника.
Дені покрутив головою, пробурмотівши щось незрозуміле.
— Ти вже нам сказав, що ти це зробив, і в нас є доказ. Єдине, що вимагається, — сказати нам, що ти зробив із її головою.
Дені сковтнув:
— Ударив по ній каменем.
— Куди саме ударив? — запитав Семпсон і знову сів.
— У голову.
— Молодець, хлопчику, — промовила Вайт, — у тебе все добре виходить.
— Скільки разів ти ударив її каменем? — продовжував Семпсон.
— Один.
— Годі брехати, Дені, — гаркнув Семпсон, — у нас є докази!
— Просто скажи правду, і ми все владнаємо, — сказала Вайт. — Від одного удару її голова не перетворилася б на таке місиво.
Дені схлипнув.
— Скажи нам правду, і все, — сказала Вайт.
— Двічі.
— Ні, — спохмурнів Семпсон.
— Тричі, — відповів Дені.
— Молодець, Дені, ти все робиш правильно — сказала Вайт. — То чому ти це вчинив? Тому що ви посварилися на вечірці?
Він кивнув, не піднімаючи голови.
— Добре, Дені.
— А потім ти скористався возиком, щоб відвезти її до берега.
Дені опустив голову на стіл.
— Так.
Поліцейські перезирнулися, Семпсон коротко кивнув Венді. Вони отримали те, що хотіли.
Дені підняв голову і поглянув на детективів. Тихо запитав:
— Тепер мені можна піти додому?
***
Еван клацнув пальцем по клавіатурі ноутбука і закрив вікно Нетфлікса. Щоразу, коли він передивлявся це відео, кров шугала йому в скроні, а кулаки мимоволі міцно стискалися. Він пригадав, як плакав Дені, коли він нарешті дістався до поліцейського відділку. Ніщо так не краяло йому серце, як схлипування сина. Дені безтямно озирався і питав, чи можна йому вже їхати додому, хвилювався, що не встигне зробити домашнє завдання на понеділок.
Еван взяв із барної стійки пляшку і налив собі добрячу порцію скотчу. Це теж допомагало, інколи навіть більше, аніж сеанси психотерапії.
У домі було тихо. Лів із Томмі — у Небрасці, провідують батька Лів. Він знову капризує у будинку-інтернаті для осіб похилого віку, от Лів і поїхала переконати керівництво, щоб його звідти не викинули. Меґі ночувала у подружки. Кращого часу вибрати неможливо.
Кухню поступово покривали сутінки; він знову клацнув мишкою, відкрив банківську сторінку зі своїм особистим рахунком. Менше двох тисяч доларів. Від щогодинної перевірки ситуація не зміниться. А через тиждень слід заплатити кредит за житло. Він сам себе зумів обдурити: десятки тисяч пішли на адвокатів і детективів для Дені. І ось настав час розплати. Він навіть подумати боявся, що станеться, коли Лів побачить виписку з рахунка. Або коли дізнається, що його звільнили, адже він все ще вдавав, ніби ходить на роботу.
Еван уявив собі обличчя дружини. Недовіра, що через мить переросте у гнів, а згодом — вимогу перевірити решту їхніх рахунків. Отоді вона дізнається, що на накопичувальному резервному рахунку для оплати навчання Меґі у коледжі залишилося лише 12 332 долари, а цього не вистачить навіть на кімнату в гуртожитку.
