Її роботу перервав телефонний дзвінок. Вона взяла слухавку.
— Келлер, — відповіла діловим тоном.
— Вас хочуть бачити Джуді та Іра Адлери, — сказала секретарка.
— Хто? — перепитала Келлер, проглянувши свій робочий графік, щоб переконатися, чи не забула вона часом про якусь зустріч. — У мене таких не записано у графіку.
— Вони кажуть, що прийшли щодо розслідування справи Пайнів.
Келлер на мить замислилася. Офіційно ніякого розслідування не було. І вже точно ніхто не міг пов’язувати його з Келлер. Її роль у цій історії більше нагадувала роль няньки, яку призначили на короткий час тільки тому, що вона за химерним збігом мала стосунок до справи компанії «Марконі». Оскільки секретарка все ще роздратовано зітхала й сопіла в слухавку, чекаючи на відповідь, Келлер набрала у рядку пошуку свого комп’ютера «Джуді Адлер». Відкрилася сторінка з Вікіпедії: «Джуді Адлер — кінопродюсерка і режисерка, лауреатка призу “Еммі Еворд”. Слава прийшла до неї після документального серіалу “Жорстока натура”, який вона випустила у співавторстві зі своїм чоловіком Ірою».
Настала черга Келлер важко зітхнути:
— Я зараз підійду.
Вона вийшла з кабінету і рушила коридором до приймального фоє. Через скляні двері пропускного пункту вона швидко поглянула на своїх відвідувачів.
Джуді Адлер було за п’ятдесят. Одягнена у чорне, темне волосся густими пасмами падає на очі. Поряд із нею стояв чоловік приблизно того самого віку, у затемнених окулярах і безладною сивою шевелюрою.
Келлер увійшла до приймального фоє упевненим кроком, простягнула руку для привітання.
— Спеціальний агенте Келлер, дякую, що знайшли час, щоб зустрітися з нами. Я — Джуді Адлер. А це — мій чоловік, Іра.
Келлер свербів язик відповісти, що вона знає, хто вони, але замість цього вона потиснула обом руку і ввічливо кивнула.
— Чим можу вам допомогти?
— Ми сподівалися, що зможемо з вами поговорити, — Джуді оглянула порожнє фоє, ніби чекаючи на підтвердження, що їх не підслуховують, — про розслідування справи Пайнів.
— Не знаю, що ви маєте на увазі.
Джуді Адлер посміхнулася Келлер із хитрим виглядом:
— В інтернеті з’явилися ваші фото у компанії Метью Пайна. Нашим людям знадобилося всього кілька хвилин, щоб вас розшукати…
Прокляті папараці з гуртожитку!
Перш ніж Келлер устигла відповісти, Джуді Адлер промовила:
— Ми — кінорежисери. Ми робимо фільм про Пайнів. Можливо, ви бачили його. «Жорстока натура».
— Одну чи дві серії, — відповіла Келлер, поскупившись на похвалу. Насправді вона вважала, що фільм знято добре, Адлери були професійними режисерами. Старі родинні світлини Пайнів, музика-ретро тих років, вставки з інтерв’ю та витягів із випусків новин посилювали драматичний ефект. Келлер збагнула, що голос особи за кадром, яка проводила опитування щодо смерті Шарлот, належав Джуді Адлер.
— Ми послали нашого слідчого до Мексики, — повідомила Джуді, — він там дещо знайшов, і наш адвокат каже, що ми обов’язково повинні повідомити про це ФБР.
Тепер вона завоювала увагу Келлер. І з обличчя Джуді Адлер було ясно, що вона це знає.
— Чому б нам не пройти до мого кабінету?
Адлери розписалися у журналі відвідин, отримали перепустки і рушили слідом за Келлер до її кабінету. Келлер жестом запросила гостей сісти і зайняла своє місце за столом. Ніби ненароком закрила папку з документами у справі Пайнів.
Келлер сказала:
— Щоб не виникало ніяких недомовок: про що б ми з вами зараз не говорили, у протокол це заноситися не буде.
Обличчя Джуді враз зашарілося від роздратування, але вона приречено кивнула. Її чоловік все ще не проронив ані слова. На думку Келлер, у їхньому подружжі чоловікові належала роль сильного і мовчазного.
— Ви послали детектива до Мексики? — запитала Келлер.
— Ми посадили його на перший рейс, як тільки почули новину. Ми знімаємо сиквел до нашого серіалу. Адже те, що сталося, пов’язано з нашим фільмом.
— Про що ваш сиквел? — запитала Келлер.
— Про що? — перепитав Іра Адлер, і Келлер вперше почула його голос. Він у чоловіка був хриплуватий, глибокий, дружній і не погрозливий. — Ми розпочали з описання апеляції Дені. Над справою працювало кілька відомих адвокатів, які виступають в апеляційному суді. І підтримка публіки виявилася шаленою.
Тепер заговорила Джуді:
— Але виявилося, відомі адвокати, які виступають в апеляційному суді, — вона зробила акцент на слові «відомі», — мало чим відрізняються від адвокатів Небраски. Ви знаєте офіційний девіз штату?
Келлер заперечно хитнула головою.
— «Клянуся, що я не придумую». — Джуді підняла вгору правицю, як для присяги. — А в Небрасці девіз — «Чесність, але не для кожного».
Джуді гірко засміялася, потім додала:
