Зараз Дені почувався загартованим життям чоловіком, доволі відомим у цих стінах. Він ні разу не дивився документальний серіал про себе. Але наскільки зміг зрозуміти, той зчинив чимало гамору. У в’язничну бібліотеку привозили газети. І листи йому присилали, від «фанатів», а ще до нього навідувалися юристи з найвідоміших юридичних фірм. Батько казав, що вони справжні профі, не те що отой Кінський Хвіст з мухами в голові. Кращі за Луїзу Лестер, його адвокатку зі Служби контролю за судовими помилками, найняту після винесення вироку. Найвідоміші зірки країни цікавилися його справою, і практично ціла країна виступила проти його рідного міста, особливо проти двох поліцейських, які його допитували. Навіть донька президента — так-так, самого Президента Сполучених Штатів! — відкрито заявила, що вона належить до тих, хто на боці Дені. Але поступово увага до його справи почала танути разом із його надією на звільнення.
Тепер ситуація стала небезпечною для нього. Поширилися чутки, що після смерті батьків за страховим полісом він успадкував скажену суму грошей. Нікому не хочеться прославитися у цих стінах власником цілого багатства. А ще гірше те, що йому передали, начебто Даміан Волес точить на нього зуб. Він навіть не знав чому. Але тут, у в’язниці, вагомої причини і не треба.
Відрізок коридору для прогулянок, де він гуляв цього ранку, був найнебезпечнішим: вузькі переходи, багато народу, тільки дві відеокамери з кожного краю і ні одної по центру. А тому Дені був насторожі. Він ішов по лінії слідом за іншими в’язнями, а очима нишпорив навсібіч у пошуках загрози. Шукав Волеса. Назустріч їм рухалася інша вервечка в’язнів у синіх робах, але його ні разу не штовхнули плечем, ніхто не поглянув скоса, не затіяв сварки з охоронцями.
Коли прогулянка завершилася і Дені йшов до камери, не отримавши удару загостреною зубною щіткою під ребро, він полегшено зітхнув. Що за місце! Трикляте місце! Колись Фішкілл служив лікарнею для душевнохворих злочинців, і Дені міг заприсягтися, що він і сам поступово божеволіє. Чи вийде він коли-небудь із цих бридких стін?
Його тітка подала запит, щоб йому надали дозвіл на участь у похороні. Нехай щастить! Начальник в’язниці особливою жалісливістю не відзначався. Він колись сказав Дені, що почав дивитися фільм про його справу, але швидко покинув. «Я відразу зрозумів, що оте кіно — чиста дурниця!» — сказав він.
Коли Дені піднімався металевими сходами, йому стало цікаво, чи побачить він ще коли-небудь чоловіка, який розбив його останню надію. Поглянути на повний місяць над головою. Виспатися досхочу. Поласувати соковитим гамбургером із фастфуду.
Той чоловік прибув до в’язниці без попередження, збрехав, заявивши, що він нібито один із адвокатів Дені. Це сталося того самого дня, коли Верховний Суд відмовив у перегляді справи Дені. І Дені мав підозру, що то не було випадковим збігом.
Його звали Ніл Фленеґен, товстий чолов’яга у коштовному костюмі.
Фленеґен сказав, що він працює на губернатора і що ще трішки — і Дені практично вільний. Насправді він такого не сказав, звичайно, бо боявся, напевно, що всі візити до в’язниці прослуховують. Ні, він дістав написане прохання на перегляд справи. Коли Дені його прочитав, Фленеґен уклав документ у папки і заховав до портфеля.
— То ви гадаєте, що зможете оплатити мої послуги? — запитав Фленеґен, вдаючи із себе потенційного нового адвоката для Дені, щоб це зафіксувалося на записувальних пристроях, яких, мабуть, не існувало.
— Де я візьму стільки грошей?!
— Ви такий відомий!
— Але ж я не отримую грошей від телешоу!
— А як щодо всіх отих зірок та благодійних фондів? У них грошенята водяться.
Дені витріщився на нього. Він уже второпав, що з цим чоловіком щось не так. Не те щоб незаконно, але щось ненормально. Він поводився непрофесійно.
— Послухайте, коли я вийду звідси, мене засиплять пропозиціями. Отоді я зможу заплатити і…
— Я не працюю в кредит, містере Пайне. Поговоріть із батьком. Поговоріть із вашими благодійниками. І зробіть це якомога швидше. У цього запиту є термін придатності.
— Мені дають лише п’ятдесят два центи на добу. Навіть якби я зміг знайти гроші, звідки мені знати, що ви не обдурите? А що, коли я дам вам завдаток, а ви просто зникнете?
— Ми надамо гарантії.
— Які?
— Знайдіть гроші, й побачите.
— Чому? Чому б це він вирішив помилувати мене зараз, після усього, що…
— Бо збирається у відставку.
Тиждень по тому Дені прочитав, що губернатор перебуває під слідством, а його дільця-адвоката Ніла Фленеґена віддали під суд. А тепер губернатора зняли.
Дені ламав мізки, де роздобути гроші. Але так і не сказав батькові про того чоловіка, про його пропозицію, нічого.
Він дійшов до своєї камери і зайшов усередину. Дивно: його товстого співкамерника, який піднімає свій жирний зад лише для того, щоб поїсти та ступити три кроки до вбиральні, на нарах не було.
Отоді спина в Дені похолола від страху. А в камері раптом стало темно від чорного чоловічого силуету, що ступив усередину.
